Нехай поцілує старший дружба дружку

Смерть - це проблема

  Фелікс увесь стисся, намагаючись закинути хвилювання в найдальшу комірчину свідомості. Чи можливо це? Мабуть, ні. Чи хоче він цього? Звісно, що так. Але в будь-якому разі ніщо не допомагає. Раптом захотілося відкрутити час назад і сказати Мінхо прогнати Кріса або хоча б забрати теплого брата з собою, щоб він, взявши за руку, підтримав його у такий важкий момент. Щойно ви стали свідком ще одного подвигу, який Хо зробив для нього. Узагалі Хо можна порівняти з прекрасним лицарем, тільки вони свої почуття відкидають, як от Лікс намагається, а брат кожній емоції, навіть чужій, віддає належне. У цьому й різниця, і це саме та причина, через яку він стає людиною, до якої всі тягнуть свої брудні руки.

  Лі нахмурився, повністю поринаючи в думки. Вони перепліталися химерними зиґзаґами, але все ж крутилися навколо однієї теми: що буде далі? Замість того, щоб робити щось, він просто думає про це, і воно не здавалося чимось поганим, допоки внутрішній світ не почав руйнуватися відчуттями типу болю в голові чи гепання серця – аж тоді він зупинився і дав Чану зрозуміти що відмовляється від нескінченного ходіння світ за очі.

  Чоловік ідеально зрозумів усе, миттю стаючи навпроти та чогось чекаючи, ніби ніяк не второпаючи, що потрібно спробувати зробити перший крок, адже Йонбоку слова зовсім не зв'язуються.

— Чому ти так довго? - запитав Лі, нарочито змахуючи руками, хоча б трохи знімаючи напругу в пальцях.

  Кріс покліпав своїми добродійськими очима, ніби не обіцяв з'явитися на 30 хвилин раніше, ніж приплентався. Справді: які ж такі курйози підстерігали його дорогою? Чиє серце він, можливо, мусив зцілювати? А можливо, просто навмисне спізнився, аби Фелікс устиг розібратися з думками. Хай там як, воно не дуже допомогло, але вдячний за турботу.

— Відповідай, - хлопець лунко стукнув стопою.

— Та так... Допомагав блудній душі не збитися з життєвого шляху, - Бан знову почав розмовляти оцими своїми загадками. І звідки він оно такий розумний?

— Ага, все зрозуміло, - сарказм винайшов Лікс, коли просвітив світ своїм народженням, - а тепер нумо без шифру з Криптоса.

  Кріс хіхікнув, а вітер ласкаво розвіяв його волосся. Усмішка була такою широкою, хоча й сумною, що хлопець легко помітив ямочки на його щоках. Вперше Лі зрозумів, що назвати їх "поцілунком купідона" – не було помилкою. Це ж справді найчарівніша особливість людської шкіри, а Чану вони підходять найбільше.