Нехай поцілує старший дружба дружку

Доктор Хо

— Якби я знав, що воно так далеко – взяв би таксі, - буркав собі під носа Хо, нарешті вилізаючи на 7 поверх, бо ліфт саме вчасно перестав працювати.

  Виявилося: квартира Хана аж на іншому кінці міста, тому через аварію на маршруті автобуса довелося ще довго бігти. От тобі й ранкова пробіжка... Треба ж було його коханню так далеко розташуватися? Вищі сили справді жорстокі: вони б і не побачилися таким чином ніколи, якби не щаслива нагода – так би й провів Лі все життя в самотності.

  Однак зараз турбує лише серце, яке робить всередині сальто через подолані сходинки. Важко навіть уявити, що буде з ним, коли Мінхо зустрінеться з Джі. Хоча взагалі Хо дуже хвилюється: боїться помилитися дверима і почати вламуватися комусь у квартиру, надіється на те, що Фелікс помилився, і з Джісоном все добре, він в університеті чи просто сидить на дивані п'є чай або каву; ще й вирішити щось треба з поясненнями щодо своєї "очікуваної" появи, тому це все – ще один великий плюс до серцебиття.

— І як він тут живе? Воно ж все однаковісіньке, - він блукав довгим коридором, розглядаючи ідентичні білі двері, вставлені в молочні стіни. Задумка цікава, але тут стільки тих квартир, що вона перетворилася на фатальну помилку, бо насправді Мінхо вже їх не розрізняє – лише цифри на квартирах допомагають остаточно не збитися з пантелику.

  Врешті-решт він зупинився перед єдиними темно-кориневими дверима в цьому лабіринті і засумнівався в своєму пункті призначення. Невже це було випробуванням на шляху до принцеси? Чоловік ще раз тричі перевірив номер квартири з тим, що йому надіслав брат. Усе правильно: "7.47". Але якось воно підозріло: атмосфера на цьому квадратному метрі точно не була схожою на Хана, та й чому єдині, несхожі на інші, двері належать саме цьому хлопцю? Хоча можливо, Джі просто розумний, що також як варіант прийнятно.

  Мінхо приклав вухо до дверей і нічого не почув. Ну справді: хіба варіант того, що він не вдома – не може бути правдою? Це ж набагато приємніше думка... Або а що, як він просто зайде туди, а хлопець, живий-здоровий, вирячиться на нього – і все: пройшла любов, згнили помідори? Та це ж буде кінець світу! Просто уявивши себе в такій ролі, вже всі почуття йому стали зрозумілі: на його місці, він навіть продумав би, що його знайомий – грабіжник, і викликав би поліцію, прив'язавши гостя до крісла чи ще якоїсь біди. Проте зараз не час для сумнівів; нехай краще так, ніж потім оплакувати Хані на похоронах.