Нехай поцілує старший дружба дружку

Усе на своїх місцях

  Фелікс схилив голову над науковою роботою, яка ну зовсім не писалася. Усі думки були забиті зовсім іншим – Джісоном. Він уже дзвонив Мінхо, але тоді справи не дуже добре йшли: хлопець корчився в ліжку через таку високу температуру, що Лікс ледь не покинув університет і не побіг туди, де відбувається дійство. Аж руки чухалися допомогти колишньому хлопцеві, але зараз не час підливати олії у вогонь своєю нещасною присутністю.

  Стільки всього може змінитися за десять хвилин, що й уявити страшно. Їхня розмова повністю розвалила при'язнісь, що була раніше, і хоч Хан сказав йому не вибачатися, це ненормально. Він справді завинив. Як можна таким чином реагувати на зраду другої половинки? Лі впевнений, що всередині душі хлопець жадав його роздерти на шматочки, розміром з пісок.

  Юнак засумував, згадуючи обриси Джісонового обличчя та кумедні спогади, пов'язані з ним, а тоді на секунду в думках промайнув і Кріс, і через це тілом закружляли метелики. Так, усе правильно: Джісона він більше не кохає, і нічого цього не змінить...

  Збоку, на краю стола, задзвонив телефон. Щаслива мелодія трохи розвіяла печаль, тому Йонбок якомога довше розтягнув час без відповіді, в останню секунду беручи слухавку.

— Я вже думав, що ти також знепритомнів, - прозвучав голос любого брата, який ехом відбивався від стін приміщення, в якому той знаходиться.

— Та я б з радістю... - бурмоче Лікс, водночас дряпаючи відрослими нігтями стіл.

— О ні, мені вже одного знепритомнення вистачило, - наголошує Хо, і з того боку слухавки чується легке пілікання. - У мене-от для тебе дві новини: перша хороша, а друга... - витягує драматичну паузу чоловік, але після дратівливого видиху Фелікса щасливо продовжує, - дуже хороша.

  Лі молодший ошелешено блимає карими оченятами. Його перестрах через затяжну мовчанку розвіявся разом із вітром, що крізь прочинене вікно запалював щоки прохолодою, але хотілося закусати брата до смерті за таку витівку.

— То з якої починати? - невинно запитує Мінхо, хоча через шум машин його ледве чутно.

— З хорошої, - хлопець відкидається на спинці крісла й крутиться, намагаючись хоч якось розслабитися, бо через чималий стрес руки задубіли.

— Джісону... вже краще. Набагато, - Хо замислився на імені Хана. Можливо, щось згадав, але бог з ним, не хочеться слухати про ще одну річ, яку він наробив, а от новина прекрасна, тож Лікс видихнув, від чого аж легені попустило.