Нехай поцілує старший дружба дружку

Згори донизу

🥀🥀🥀

  Джісон лежав непорушно, наче скеля, і тільки світло, відбите від ідеальної стелі, змушувало хоч іноді напружитися і зажмуритися. Стеля химерно усміхалася йому, але він лише відвернувся обличчям в подушку, важко дихаючи. Хлопець не те, щоб ненавидів її, але точно не ставився приязно. Непорочний її образ просто вселяв у Джі бісиків. Якби він записався на бокс, то у такому стані він точно зміг би перемогти будь-кого. Ніхто ж не ідеальний, окрім цієї вискочки над душею, а Хан – не виняток, і ця єдина думка кілька років підряд бентежить його.

  Загубившись у власному розчаруванні, він мимоволі згадав усі свої недоліки та промахи в повсякденному житті, а також момент, коли на сцені в першому класі перечепився за повітря і впав – травма на все життя. Тоді чому ж навколо нього стільки неймовірних людей? Він врешті заслужить на них коли рак на горі свисне...

  Окрім того, що тіло лихоманило і роздавало кожній його частинці відчуття нудоти, Джісон тепер вляпався у в'язку кляксу підсвідомості, вихід з якої проходив через п'ятдесят три тисячі напівзабутих спогадів та дві сотні можливих ридань. Відчуття ліжка та простору загалом то зникало, то з'являлося, і з кожним разом хлопець груз у всьому все дужче. Хтось немов стукав у гонги, коли думки знову хотіли вирватися назовні песимізму, а тоді голова ще більше палала. По відчуттях було схоже на те, що з його волосся зробили ватру для шашликів. Круто, якщо ти береш у цьому участь не як жертва насильства.

  Тихо. Стало дуже тихо. Хан подумав було, що помер, коли чоло охололо настільки швидко, наче його просто кинули в Північний Льодовитий океан. Шкіру охопило полегшення і ця благодать дозволила розплющити очі хоч на два міліметра. Спочатку було світло, як перед смертю, але згодом доволі розвиднілося і очі вловили трохи подряпані руки, які викручували мокру ганчірку.

— Точно, в моїй кімнаті цей... дурень, у якого я закохуюсь, - тихенько пробурмотів Джі, зовсім не маючи сил думати.

— Що? - на превелике щастя, Мінхо виявився глухим, проте це не завадило Хану підскочити з переляку, щойно мозок повернувся з відпустки. - О, ти прокинувся.

  Чоловік ніжно провів прохолодною тканиною по обличчю Джісона, на секунду зупиняючись та заглядаючи в його очі, на що той намагався вдати, що йому абсолютно байдуже, хоча щоки миттю залилися рожевим. Щоправда, не дуже воно було й видно, бо все лице і без того червоніло від температури. До речі, термометр показав 40 градусів, і саме тому Лі чкурнув у найближчу аптеку, повернувшись лише щойно. Довелося знову без сил лізти на сьомий поверх, але чого ж не зробиш заради кохання?