Кривавий Яструб 18+

Розділ 10

Марія Стаффорд

Майже весь переліт я проспала на не надто зручному кріслі. Роберт спав навпроти, але його сопіння мені не заважало. Більше заважав крик Томазо, який припинився, коли стюардеса запропонувала віднести його в іншу залу.

В Штатах, так само, як і в Італії, трохи сніжило. В аеропорту сніг був лише там, де не їздили автомобілі. Температура, звісно, була нижчою.

Прилетіли ми вже під вечір. Всюди горіли яскраві ліхтарі і зорі було видно на небі.

Після висадки Роберт пішов вирішувати додаткові питання щодо перельоту, а мене Ремо провів до аеропорту, щоб я почекала на Роберта під дахом.

До автомобіля ми йшли втрьох.

Про валізи піклувалися інші охоронці.
Разом з нами йшли всі його родичі, а потім ми розділилися. Прийом його старшого брата змусив Томазо трохи понервувати. Та і мене також. Ніколи не любила велетенських собак, які ось так кидаються на інших тварин. Хоча, кинутися він не встиг, але явно хотів. Томазо ледве не перевернув переноску в моїх руках.

Занадто багато стресу, як для одного дня.

Томазо заспокоївся, коли опинився в автомобілі. Ремо і інші охоронці супроводжували нас в іншому автомобілі. Роберт поглянув на панель автомобіля і вилаявся.

Бензину було занадто мало, щоб ми могли без зупинок дістатися відразу до його квартири.

Роберт повернувся до мене.

— Ми заїдемо ще на заправку. Бензину занадто мало. Пригнати до аеропорту пригнали, а заправити по дорозі не додумалися. Знаю одну заправку недалеко звідси. Доведеться звернути з дороги.

— Це займе багато часу?

Роберт завів автомобіль і почав виїжджати з парковки, дивлячись крізь заднє скло.

— Дороги — хвилин п'ять. І п'ять, аби залити бензин.

— А додому?

— Приблизно, хвилин двадцять.

— Добре.

Я склала руки на грудях і відвернулася до вікна, слідкуючи за дорогою. Роберт віз нас кудись подалі від міста. Яскраві ліхтарі освічували поодинокі споруди і високі дерева.

Стрілочка лічильника палива опустилася до червоної позначки. Роберт знову вилаявся, стискаючи кермо.