Кривавий Яструб 18+

Розділ 22

Марія Стаффорд

Тепер я знала, як почуваються люди після цілої ночі невпинної пиятики. У мене боліло все, крутило все, нудило, я ніяк не могла напитися. І ще, зник той одяг, в якому я востаннє виходила з квартири.

Натомість, я знайшла на тумбі телефона. Він виглядав новим, але вже був розбитим. Такого телефона я ні в кого не бачила.

Мені було страшенно погано.

Я навіть не думала про те, щоб через дві години їхати на якийсь захід, де я нікого не знаю і мене ніхто не знає. Слова Роберта про передачу будівництва притулка мені я вважала невдалим жартом.

Я і будівництво, або щось, пов'язане з керівною роботою, стояли по різні боки барикад.

Думаючи, що мені ще вдасться переконати Роберта, або розсекретити його і виявити, що це був жарт, я через силу піднялася з м'якого матрацу і поплелася до кухні.

Юліанна саме мила посуд. Ну як, посуд. Ту мізерну кількість тарілок, які були у Роберта. У мене ніяк не доходять руки купити більше.

Побачивши мене, вона витерла руки і вийшла з кімнати. Напевно, не любить підслуховувати чужі розмови. Або її бентежило те, що на мені не було верхнього одягу.

Я забула, що у мене голі груди.

Головний біль цьому сприяв.

Зайшовши, я сіла на вільний стілець і притулилася пульсуючою головою до холодної поверхні столу. Перед Робертом лежав його телефон.

— Я нікуди не поїду. Вигадай щось. Скажи, що я захворіла. Або взагалі нічого не говори. Там навіть не знають мого імені. Мене запросили лише тому що я заміжня за тобою. Їдь сам. Будь ласка, Робе.— Я не полінувалася застогнати, аби він зрозумів, як мені погано.

— Ні. Ми їдемо вдвох.

Я підняла голову.

Роберт читав статтю про можливість інопланетного вторгнення. На наступні десятиліття імовірність жахливо збільшувалася.

Потрібно бути обачними.

— У мене похмілля.

— Я заручався з похміллям, одружувався з похміллям... І робив ще багато чого іншого. Не стогни, Мері. Я всеодно тебе не залишу. Це остаточне рішення.

— А якщо я блюватиму? Мені потрібно відлежатися.

— Там будуть туалети.