Кривавий Яструб 18+

Розділ 20

Марія Стаффорд

Виявляється, про вбивство не так і легко забути, як здається на перший погляд. Ця думка, цей спогад, постійно крутиться десь в голові. То близько, то далеко. Постійно зникаючи і повертаючись.

В тиші згадувати найкраще.

Скільки не переконуй, що він був поганою людиною, я все ще бачу те шоковане обличчя за мить до падіння каменя.

Вчора Роберт мене відволік. Дуже добре. Але все те — лише одна мить в купі годин.

Завтра був назначений виступ, а у мене тремтіли і руки, і ноги. Єдине, що я могла робити на сцені в той момент — тримати декорації. І то, виходило б погано.

Роберт не хвилювався. Геть. Він взагалі не думав про те, що скоїв. Не зі мною, а з тими чоловіками. Якщо його зранку щось і хвилювало — то лише нога. Нитки, якими я зашила йому ногу, були для шиття. Вони скоріше загниють, ніж рана почне загоюватися.

Коли ми прокинулися, коли Роберт мене підняв, то постільна білизна була вимазана кров'ю. Рана кровила. Він замінив бинта і сказав, що дотерпить до лікарні. Тоді на ньому вже не було обличчя.

Ремо приїхав до того, як зійшло сонце. Тоді я вже була одягнена і чекала на ліжку, поки Роберт вийде з туалету. Ми не говорили про те, що сталося вночі. Для Роберта це було так буденно і звичайно, що він навіть не думав про це говорити.

На рецепції Роберт лишив ще двадцять доларів, які позичив у Ремо. За зіпсовану білизну.

Про тих чоловіків вони не говорили. Взагалі ні про що не говорили. Я навіть не могла підслухати. Та, якщо чесно, мене це й так мало цікавило. Я думала лише про одне: як я змогла вбити людину?

А коли ми опинилися в автомобілі, я змогла відволіктися. Мені, чомусь, стало... соромно. Сидіти поруч з Робертом, дивитися на нього. Вчора ми перейшли широку межу, що була лише в моїй уяві.

За цей один день відбулося більше, ніж майже за цілий місяць нашого спільного життя.

Переводячи погляд від своїх рук на Роберта, який сидів поруч, підперши голову, я згадувала, як він лежав позаду мене. Як це відчувалося. Що відчувала я.

Я й не уявляла, що це може бути так приємно.

Через хвилину таких поглядів, Роберт повернув голову до мене. Його обличчя було дещо блідим. Ми ще не снідали. Тому він виглядав трохи розлюченим.