( уже почалися канікули, ок?)
*Через два дні*
Х: Джисонееееее! Їсти ходи!
Почулося знизу.
Дж: Ні! Я не голодний!
Почулося згори.
Х: знову ти за своє! Ти хочеш знову в лікарню?
Дж: я не буду їсти!
Х: " я знаю кому дзвонити "
Через 10 хвилин прийшов той самий гість.
До Джисона в кімнату ввійшов Мінхо.
Дж: Хьоне, я казав я їсти не збираюсь.... ой, м...м...Мінхо?
М: хто це тут в нас їсти не буде?
І він насильно приніс Хана на кухню.
Дж: не буду! Пустиииии!
Мінхо всадив Джисона.
М: ти пам'ятаєш про що ми говорили в лікарні?
Його обличчя було таке серйозне, неначе хтось помер, а погляд був таким пронизуючим, наче в душу дивиться.
Дж: "аж мурашки по шкірі, наскільки погляд його пронизуючий".....п..п...пам'ятаю
Хан всім виглядом показував, що він наляканий.
Дж: "розпиліть мене болгаркою, мені страшно капець"....м... Мінхо... не лякай мене т..так...
М: ой! Вибач, не хотів...
Джисон промовчав і почав неохоче, але їсти.
Х: "бляха, вони виглядають як справжня парочка....я заздрю"
*Через деякий час*
М: ну, Джисонееееее. Ну, вибач, я правда не хотів.
Та Хан і надалі мовчав. Вмовляння від Мінхо перервав дзвінок у двері. Хан піднявся і відчинив двері.
Ф: Джисонееееее!
Дж: привіт! Заходь!
І Хана одразу покращився настрій.
Ф: я тобі мандаринки приніс!
Дж: о, дякую)
Х: о, Феліксе, привіт!
Ф: а? Привіт...
А далі Фелікс прошепотів Ханові на вухо:
Ф: що він тут робить?
Джисон відповів теж шепотом:
Дж: сестра його прислала, типу за мною доглядати. Чого тебе це так тривожить?
Ф: давай відійдем?
І вони пішли в кімнату Джисона.
Дж: що не так з Хьонджином?
Ф: з ним все добре, просто.....
Дж: що?
Ф: щойно я його побачив, в мене в голові запаморочилось, а серце почало швидко калатати, що зі мною?
Дж: вітаю! Ти закохався)
Ф: але....ти не перестанеш зі мною спілкуватися, через те, що я...
Дж: ні не перестану. Для мене твоя орієнтація не має значення)
Фелікс полегшено зітхнув.
Ф: дякую)
Дж: пішли?
Ф: угу
Вони вийшли з кімнати і спустилися вниз.
Х: де вас так довго носило? Щось приховуєте)?
Дж: так:). І це щось ми вам і не збираємось казати;)
Ф: хах плюсую)
Х: ой, подумаєш...
*Згодом*
М: ну Хаааан...ну, вибач, я справді не хотів!
Ф: а що сталось?
Дж: він дивився на мене як вбивця):(
М: я випадково....
Ф: Хьонеее
Х: м?
Ф: відійдем?
Х: аа ок
Вони вийшли в сусідню кімнату.
Ф: у мене є план
Х: слухаю.
*Згодом*
Ф: Джисоне, пішли до тебе, я хочу книжку взяти якусь...
Дж: невже додумався взятися за книжки? Ну ок пішли..
Вони піднялися до Хана в кімнату.
Дж: ну і яку книгу ти хотів?
Хан повернувся в назад, а Фелікса немає. Натомість в кімнату Хьонджин заштовхує Мінхо і вони закрили двері на замок.
Дж: ей! Випустіть!
Та за дверима не було вже чути нікого.
М: Хан...
Дж: що тобі?
М: ну вибаач
Дж: чим доведеш, що вибачаєшся?
Мінхо замовк.
Дж: так і знав...
Мінхо подумав і сказав:
М: ось цим
І Лі поцілував Хана в щоку.
Дж: ...щ...що ..ц..це .....б... було?
М: ти просив довести, я довів)
--------------------------------------------------------------
Хочете знати, що було далі?
Можливо, сьогодні я ще напишу одну частину:)
А може ні
Ще не знаю, а поки goodbye!
--------------------------------------------------------------
