Річка скорботи

Глава 7

До обіду все йшло непогано. Чімін рахував накладні та набирав товар. Донсок показав йому як працювати з браком... А потім у складське приміщення увійшов він, його куратор. Чімін різко поник і сховався за коробками з товаром, але той все одно встиг його помітити. Він привітався за руку з Донсоком і попрямував до нього. Паку хотілося провалитися крізь землю.

— Привіт, — сказав Мін, зазираючи до нього в закуток, де він сподівався загубитися серед коробок з машинними оліями.

Чімін підвівся з підлоги і, вітаючись, вклонився, уникаючи погляду прямо йому в очі.

— Я хотів подзвонити, дізнатися, як твої справи, але був неподалік і вирішив заїхати, — Юнгі сперся на стопку коробок і трохи схилив голову, намагаючись зазирнути йому в обличчя.

— Все добре, спасибі, — промовив Пак, все ж таки піднімаючи на нього збентежений погляд, бо стояти з опущеною головою перед ним здалося йому неввічливо.

— Не хочеш перекусити разом чи випити кави? — запропонував Мін.

—Я? — спитав Пак, дивуючись, і притис долоню до грудей.

— Ти, зрозуміло. Адже тут більше нікого немає,— усміхнувся поліцейський, затримуючи погляд на його маленькій долоні.

Чімін глянув у бік Донсока, потім на Юнгі, і знизав плечима.

— Не знаю, чи можна мені йти, вчора я пробув тут цілий день...

— В обідній час належить обідати. Поверну тебе рівно за годину. Ідемо. — Юнгі просто розвернувся і пішов, не залишаючи Чіміну іншого вибору, окрім як зняти робочі рукавички і піти слідом.

Через кілька будинків вниз по вулиці розташовувалася невелика закусочна. Дорогою Мін згадав, що вже бував у ній кілька разів, і що там можна непогано перекусити.

У обідню пору народу в закусочній зібралося досить багато, було галасливо, зате прохолодно, завдяки кондиціонеру, що працював. Вони сіли за столик біля вікна один навпроти одного.

Все майже як у кімнаті для побачень,— зауважив Чімін. Йому здавалося, ніби він у в'язниці, а Юнгі прийшов відвідати його. І ось вони сидять за маленьким, круглим столиком лише вдвох. Але ніхто ніколи не приходив до нього. Крім психолога, якого призначив соціальний захист. Незабаром прийшов і він.

Чімін відчував незручність, і навіть сором перед Юнгі через свою вчорашню поведінку. І треба ж було додуматися обійняти його на прощання... Пак досі не міг зрозуміти, що на нього найшло в той момент. Але натомість його компанія йому подобалася. Поруч із ним він почував себе у безпеці. А ще поруч із ним його переповнювало якесь дивне відчуття м'якості всередині, воно прямо розпирало його, змушуючи знову і знову, незважаючи на збентеження, заглядати йому в ясні, сповнені спокою очі. Але він поки не міг зрозуміти це почуття, як не міг зрозуміти різницю між латте та капучино.