Річка скорботи

Глава 12

— Холодно, — тремтячим голосом промовив Мін.

Чімін промимрив щось невиразно, судомно хапаючи руками за його мокрий одяг, і притулився впритул, уткнувшись носом йому в шию.

— Холодно, Чімін... — повторив Юнгі. — Вставай, — він спробував підвестися на ноги разом з Паком.

— Не м-можу... — сказав, задихаючись, Пак.

—Можеш. Вставай. — Мін насилу відсторонився і піднявся на ноги. — Вставай, Чіміне, — він схопив його за передпліччя і потяг на себе.

— Не можу, я не можу,— застогнав Чімін, хоч уже й стояв на ногах.

Юнгі тільки міцніше стиснув його передпліччя і мовчки потяг за собою.

— Сідай, - він відкрив перед ним дверцята і, притримуючи за поперек, допоміг сісти в машину.

Чімін сидів, як прибитий. І тільки коли набережна зовсім зникла з поля зору, він подивився на нього і ледве чутно спитав:

— Додому?

Щоразу, коли він вимовляв це своє тихе та сумне «додому», у Юнгі мурашки бігли по шкірі.

— Ні, — похитав він головою.

— У поліцію?

Юнгі знову похитав головою. Він не міг на нього подивитися, тому що йому здавалося, що якщо він зробить це, то в нього точно станеться серцевий напад. Ще кілька секунд він відчував на собі його погляд, але Чімін більше нічого не спитав. Всю дорогу він шморгав носом, уривчасто зітхаючи, і тер без кінця долонями щоки, але не смів сказати тепер і слова.

— Заходь же, — промовив нетерпляче Мін, бачачи, що Пак не наважується переступити поріг його будинку.

Чімін стягнув із себе мокрі кросівки, не розв'язуючи шнурків, і несміливо пройшов усередину слідом за ним.

Він тремтів. Але не від того, що замерз. Холоду Чімін не відчував. Він нічого не відчував. Відчував лише дивне хвилювання в грудях, і це хвилювання навіть не стосувалося його самого, воно стосувалося лише Юнгі. До його дивної мовчазності, а ще він тепер до смерті боявся глянути йому у вічі.

Гарячий душ все ж трохи вгамував його тремтіння. Але тривога, що він відчував, нікуди не зникла, навпаки, вона трансформувалася у щось ще страшніше, в якийсь задушливий страх, що межує зі справжньою панікою. Чімін спробував зосередитися на дрібницях, щоб хоч якось заспокоїти себе. На білій футболці з написом «Brooklyn», на картатих піжамних штанях, на м'яких зелених капцях... Одяг Міна виявився йому точно по розміру. Він подивився на себе в дзеркало, вперше помічаючи, що вони однакового зростання і схожої комплекції, хоча Юнгі все ж був трохи більшим, але могло б бути і навпаки, якби він не схуд так сильно за останні тижні. Злидні і слабкі нерви - ось найефективніша дієта.