Гаррі Северус Снейп

Розділ 29. Початок війни

Малфой-менор. Зібрання Смертежерів. Волдеморт обдарував усіх жахливим поглядом червоних зміїних очей. Він подивився в очі майже кожному, хоча багато хто "захоплено" розглядав великий стіл із чорного дерева. – Думаю, всі ви знаєте, навіщо ми тут, – тихо почав Темний Лорд. Але, говорячи так тихо, він ще більше підсилював страх перед собою. – Ми маємо напасти на Гоґвортс. – Мій Лорде, – Белатриса заговорила голосом, повним захоплення і при цьому страху, – мені здається, що було б необачно нападати на замок, адже там все ще знаходиться Дамблдор. – Так, Белло, ти маєш рацію, – промовив Волдеморт після кількох хвилин мовчання. – Дамблдор все ще там, він все ще живий, – він поглянув на Северуса і м'яко сказав, – Я наказав убити його, Северусе. – Все йде за планом, мій Лорде, – спокійно сказав Снейп. – Він буде вбитий незабаром. – Не варто, я сам уб'ю його, – Темний Лорд підвівся з крісла і пішов навколо столу. – Він уже старий і слабкий, і мені не складе труднощів зробити це. Снейп подумав, що Дамблдор, звісно, старий, але це аж ніяк не означає, що він слабкий. – Після того, як я вб'ю Дамблдора, – продовжив Темний Лорд, – ви нападете на замок і знайдете Гаррі Поттера. Снейп здригнувся. А чого він хотів? Щоб Волдеморт забув про Гаррі Поттера? Точніше, про Гаррі Снейпа... – Хоча ні, я сам знайду його і вб'ю. А ви тим часом зможете робити там, що хочете. Але руйнувати замок забороняю. Ми зробимо школу для чистокровних чарівників. Дамблдор із задумливим виразом обличчя дивився у вікно свого кабінету. Він ретельно обмірковував усе, що розповів йому Снейп. – Що ж, раз Лорд Волдеморт хоче війни, він її отримає. – А що ми зробимо з учнями? – Снейп терпляче чекав, поки Дамблдор обмірковував свої думки. – Ми їх евакуюємо, – твердо сказав старий. – Але, закладаюся, тебе турбує лише один учень. Я правий? – Гаррі ж не зможе жити в мене, – Снейп пропустив повз вуха усмішку директора. – Так, не зможе. Він залишиться в замку. – Але я думав, що тепер він звичайний учень, адже в ньому загинула частинка Темного Лорда, – запротестував Снейп. – Він ніколи не був і не буде звичайним учнем, – заявив Дамблдор. – До того ж я впевнений, що він захоче залишитися, щоб захищати Гоґвортс. – Тільки я не зможу цього зробити, – зауважив Снейп. – Так, ти будеш поруч із Темним Лордом. А коли настане час нашої дуелі, – Дамблдор гірко усміхнувся, – він, гадаю, довірить Нагайну тобі. Тоді ти й зробиш те, що потрібно. – А якщо не довірить? – Не будемо думати про погане, – Дамблдор дав зрозуміти, що розмову закінчено. – Скажи всім деканам, що учні всіх факультетів мають бути у Великій залі за п'ятнадцять хвилин. Дамблдор стояв перед учнями, які, на диво, поводилися дуже тихо. – Добрий вечір, друзі, – привітався директор. – Я маю повідомити вам прикру новину. Боюсь, що сьогодні останній навчальний день цього року. Він подивився на учнів. Вони не виглядали засмученими чи сумними. Навпаки, деякі навіть усміхалися. Тим більше п'ятий і сьомий курси, які мали складати СОВ і ЖАБА. – Темні сили збираються напасти на Гоґвортс, тому сьогодні всі будуть відвезені додому. Іншими словами, евакуйовані... А тепер я звертаюсь до старшокурсників. Якщо хтось із вас хоче залишитися і захищати замок, я прошу вас залишитися в залі. Усі інші мають пройти за своїми деканами до віталень і зібрати речі. Гоґвортс-Експрес чекатиме вас через годину. Майже всі слизеринці вийшли із зали, половина гафелпафців і рейвенкловців. Більшість старшокурсників ґрифіндорців залишилися на місцях. Джіні підбігла до Рона. – Роне, мама буде дуже хвилюватися, вона б не хотіла, щоб ти залишився, – вона подивилася на Гаррі. – А ти, Гаррі? – Ми залишимося, Джіні, а ти йди, – владно сказав Рон. – Тоді і я нікуди не поїду... – Згадай про місіс Візлі, Джіні, – нагадав їй Гаррі. – Гаразд... бережіть себе, – Джіні поцілувала Гаррі і пішла за Макґонеґел. – Ну що, порвемо їх! – з ентузіазмом сказав Шеймус. Вони з Діном тільки що підсіли до Гаррі та Рона. – Загін Дамблдора повинен показати, на що здатний! – трохи невпевнено проговорив Невіл. – Гаррі, що з тобою? – запитав Рон, побачивши, що Гаррі не особливо оптимістичний. – Все добре... – Гаррі хотів сказати ще щось, але до його плеча хтось доторкнувся. – Містере Поттер, нам треба поговорити, – звісно, це був Снейп. Шеймус і Дін переглянулись, Невіл із жахом подивився на зіллеварника. І тільки Рон знав, що Гаррі повернеться в ще більш поганому настрої. А в гіршому випадку, Снейп просто запхне його у поїзд. Гаррі неохоче встав. Вони вийшли із зали, в якій залишилися лише ті, хто боротиметься за Гоґвортс. – Я хочу, щоб ти поїхав, – твердо сказав Снейп. – Ви мені не наказ, – Гаррі подивився на вчительський стіл, точніше на Дамблдора. Він, скоріше за все, хоче, щоб Гаррі залишився. – Це він тобі не наказ, – Снейп зрозумів, куди дивиться Гаррі. – А я маю на це повне право. – Якби мали, то сказали б це ще чотири роки тому, – Гаррі вже хотів сісти на своє місце. – Він хоче вбити тебе, – Снейп сказав це дуже тихо і навіть м'яко. – Втретє ти навряд чи виживеш... Але Гаррі не став слухати. Він усе ще був дуже злий на батька і хотів забути про це. Він повернувся на своє місце. – Що він сказав тобі, Гаррі? – Шеймус сів ближче. – Хотів переманити на темну сторону? – не вгавав Дін. – Відчепіться від нього, – Рон побачив, що Дамблдор готується говорити. – Отже, прошу вашої уваги, - Дамблдор підвівся з місця. - Гадаю, зараз ви маєте іти до своїх кімнат, щоб відпочити. Завтра ми вступаємо у нову війну.