Курок

Глава 1

Вінтер

Мої пуанти ковзають по дерев'яній підлозі, поки я повільно проходжу довгим коридором, який освітлюють свічки, розставлені вздовж темних стін. Заламуючи пальці, озираюсь. Всі двері довкола замкнені.

Мені не подобається цей будинок. Ніколи не подобався.

Принаймні вечірки відбуваються лише двічі на рік – після літніх звітних концертів та на честь щорічної постановки «Лускунчика» у грудні. Мадам Делова любить балет і як покровителька моєї школи вважає, що «обдаровує простолюдинів, зрідка спускаючись зі своєї вежі, щоб розважити нас, селище, і впустити в свій особняк».

Я одного разу випадково підслухала, як це сказала моя мама.

Будинок такий величезний - сумніваюся, що мені колись вдасться оглянути кожен його куточок. Він сповнений речей, про які люди завжди захоплено перешіптуються. Але я тут нервуюсь. За будь-якого руху я боюся щось зламати. До того ж, тут занадто темно. Особливо сьогодні, коли кімнати освітлені лише свічками. Думаю, Мадам хотіла створити чарівну атмосферу, відповідно їй самій: порцелянову, ідеальну, сюрреалістичну.

Я стискаю губи, тихо крокую і, наважившись, кличу:

– Мамо?

Куди вона пропала?

Не знаю, де саме перебуваю і як повернуся на свято, але хочу знайти маму. Я бачила, як вона піднялася нагору. Думаю, в будинку є і третій поверх, але я сходів не знайшла. Навіщо їй підніматися сюди? Адже усі гості внизу.

Я міцніше стискаю зуби і все далі йду від банкетного залу. Світлана тут менше, голоси і музика затихають, тихий морок коридору поступово поглинає мене.

Мені треба повернутись. Вона все одно розсердиться через те, що я пішла за нею.

– Мам? - Знову покликаю я. Костюм та колготки, в яких я провела цілий день, неприємно натирають шкіру. – Мамо?

- Твоя мати, що з тобою таке? – кричить хтось.

Я підскакую від несподіванки.

- Всім ніяково поруч з тобою, - продовжує чоловік. - Ти просто стоїш на місці! Ми це вже обговорювали.

Помітивши світло з прочинених дверей, я крадуся ближче. Сумніваюся, що там мама. Люди на неї не кричать.