Курок

Розділ 10

Вінтер

наші дні

- Куди ви мене поведете? - Запитала я, проводжаючи Ізабеллу і Джейд у свою кімнату, щоб зібратися.

– Це сюрприз.

- Я сліпа, - заперечила я, попрямувавши до своєї шафи, і провела пальцями по табличках зі шрифтом Брайля в пошуках чорних сорочок. - Уламок розбитого скла на підлозі може стати для мене сюрпризом. Я ні на що не погоджуся, якщо ви не скажете ясніше.

- Це пов'язано з Хеллоуїном, - проговорила Джейд.

Іза поспішила її перебити.

– Ш-ш-ш...

Чудово. До Хеллоуїна вже недовго залишилося, а ще гірше – до Ночі диявола, але мій дім і так нагадував «Ярмарок Страху». Я була не в настрої для таких розваг.

І сумнівалася, що мені дозволять піти.

- Тобі треба розвіятися в компанії подруг, - знову вставила Джейд. – Особливо через сусідство з фрик-шоу, яке мешкає в протилежному кінці коридору. Давайте повеселимося.

Я видавила із себе тихий сміх. Першим прийшов на думку Деймон, проте я знала, що вона мала на увазі мою сестру. Усі танцівниці студії, в якій я займалася з дитинства, включаючи Ізабеллу та Джейд, побачили досить витівок Арі за той час, поки вона чекала на мене після уроків або сиділа на звітних концертах і постановках.

Перебираючи свій чорний одяг, я ніяк не знаходила шкіряні штани з блискавками вздовж ніг. Куди вони зникли? Я не одягала їх із минулої зими.

Пролунав телефонний дзвінок. Хтось зліз із мого ліжка.

- Мені треба відповісти, - сказала Джейд. – Я буду у ванній.

Повернувшись до пошуків штанів, я перевірила білу, блакитну, і всі інші чарки з одягом.

- Ну, як ти? – поцікавилася Ізабелла.

Я мало не обернулася, але побоялася, що моє обличчя мене видасть.

– Не знаю.

Деймон тут. Поки ми тренувалися з Віллом, я вловила запах його цигарок. Не чула тільки, щоб хтось ішов, значить, Деймон усе ще залишався вдома.

Що він сказав Віллу, коли вони залишилися самі?

Я трохи посміхнулася, подумавши про хлопця. Коли він прийшов, я не могла в це повірити. Пам'ятається, я часто чула про нього в школі і знала, що Вілл був найкращим другом Деймона.