Курок

Розділ 27

Деймон

наші дні

- Вінтер? - Пробурмотів я, відчуваючи її, відчуваючи її запах всюди, поки блукав у темряві.

Заворушившись на ліжку, я нічого не бачив і не міг підняти повіки.

Господи. Все здавалося страшенно важким.

– Ш-ш-ш... – почувся її голос. – З тобою все буде гаразд. Просто закрий очі та відпочинь. Ти у безпеці.

Руки торкнулися мого чола, наче вона перевіряла температуру. Тепло її шкіри нагадувало сон. Наче я знову опинився в душовій кабінці з Уінтером уперше. Мене огорнуло умиротворення.

- У тебе теплі руки, - пробурмотів я, відчуваючи себе настільки слабким, що не міг навіть проковтнути, і накрив її руку своєю долонею, щоб вона не прибрала її з мого обличчя. - Твою матір, голова так сильно паморочиться. Не рухайся, гаразд? Залишся. – Я дихав поверхово. - Просто залишися тут.

Вона поцілувала мене в лоб і прошепотіла:

– Я весь час була тут.

Коли я прокинувся знову, мені знадобилося кілька хвилин, щоб розплющити очі. Сонливість не минала цілу вічність.

То був сон? Де Вінтер?

З останніх сил я підвівся на руках, відчувши гострий біль у боці.

Ах, чорт. Я закашляв і торкнувся пов'язки на торсі, виявивши, що мій лікарняний халат був спущений до пояса. З руки стирчав катетер крапельниці, а до грудей приклеїли два серцеві монітори.

Шия і голова хворіли, мене моторошно хитало. Чорт, що вони мені дали?

Боковим зором помітивши якийсь рух, я підняв очі і побачив усю компанію у зборі. Хтось із них спав, хтось тільки прокинувся.

Вілл підвівся і підійшов до мого ліжка. Кай дрімав на відкидному кріслі з Бенкс, що примостилася в нього на грудях. Ріка та Майкл лежали на дивані.

- Довго я був у відключенні? - Запитав я у Вілла, оглядаючись у пошуках годин.

Він налив мені води, яку я проковтнув залпом і простяг склянку за добавкою.

– Кілька годин, – відповів хлопець. - Ти ніколи довго не спиш.

– Я хочу піти.

Інші почали рухатися. Бенкс сіла, потираючи очі, коли Ріка потяглася.

- Ага, нічого подібного. - Вілл вручив мені нову порцію води. – Тобі потрібен постільний режим.