Мандрівка в дитинство

(Не)типовий горіхівський день. Частина 2

Прокинувся я від того, що мені хтось надіслав повідомлення – це була моя дівчина. У той момент мені здалося, що разом зі мною рано вранці схопилися всі люди на Землі.

"Затримаюсь у сестри ще на тиждень. Дитсадок тимчасово закрили, а з малим немає кому посидіти."

"Окей, передай всім від мене привіт", – надіслав їй у відповідь.

Озирнувся навколо: всі речі, що були розкидані, знову опинилися в скрині, а сама вона накрита тією ж самою скатертиною. Кинув погляд на доісторичний годинник бабці –  за десять хвилин сьома.

Вийшов надвір – сонце кидало своє біле світло абсолютно на все, а на небі не було жодної хмаринки. На столі стояли тарілки з приготованим для мене сніданком. Зранку бабця Марія готує легку їжу, наприклад, якусь кашу та салат, адже вона вірить, що ранок необхідно починати з легкістю на душі та у шлунку. Сама вона сиділа на невеликим столиком та малювала. Якийсь горіхівський майстер на всі руки виготовив його з міцного дерева. Частина стола, призначена для малювання, дещо нахилена, як парта для першокласників; інша ж його сторона – своєрідна ніша для фарб, баночок і тому подібне.

Бабуся завжди насолоджувалась процесом малювання, а результат для неї – на другому плані. Її роботи скоріше схожі на скетчі або абстракції і, наскільки я знаю, бабця, як тільки попорає худобу та приготує їсти, сідає малювати. Свої роботи вона зберігає у спеціальній книжечці, яку вона майже нікому не показує. Члени місцевих консиліумів глузують з бабусі. Звичайно, як можна малювати незрозумілу маячню, коли у світі проживає більше семи мільярдів людей і про кожного ж них необхідно пліткувати! Не зроблять цього горіхівські консиліуми – не зробить ніхто...

Тим часом остання ложка каші вже відправилася до рота, а я почав пити той самий чай з гілочок малини, напій з дитинства, що наповнює повітря теплим ароматом ностальгії. Поглянув на блюдце з солодощами: улюблені цукерки бабусі так і притягували до себе. Ніколи не говоріть собі "Я тільки одну з'їм", не обманюйте себе: ви і не помітите, як з'їсте абсолютно все, а біля вас буде величезна гора обгорток з "Ліщини".

– Миколко-о, поглянь на мене, – раптом почув я голос бабці Марії.

Я повернув голову в її бік. Бабуся довго-довго дивилась на мене, ніби намагалась запам'ятати риси мого обличчя до дрібниць. Далі вона зробила декілька мазків на своєму ще незавершеному малюнку, знову поглянула на мене і продовжила свою роботу.