Мене розбудив голосний вистріл і крики....Я оглянулася.Вовченята спали...Я виглянула з приміщення-печери...І жахнулась...
Там лежало без диханне тіло вовка...Це був не хвостик.
Так я в моєму роду були чаклунки.Я за сунула вовка до печери та почала оглядати...Я намацала пульс, він був дуже маленький.В вовка вистрелили.Я почала його сцілювати,так як була наділена магічними здібностями...Я поклала руки на місце вистрілу.Рана почала заживати.Коли рани не стало вовк зірвався з місця.Він відскочив від мене,але побачивши що рани немає він обережно підійшов і облизнувши мене подивився на вовченят вибіг з печери.Я почула як виє мій коханий.І бистро помчала на звуки.Я побачила коханого який був весь у крові,і він був не вовком а....Марком. Сльози полилися.І я підбігла до нього присіла біля нього на коліна...Він усміхнувся мені крізь біль і взяв мою руку.
–Я зцілю тебе....ти будеш жити....чуєш?- плачучи говорила я. Марку хотіли по очевидному вистрелити у серце але не попали...Це добре...Я поклала руки на рану а Марк уважно спостерігав за мною.Рана почала зникати...Він здивувався а потім усміхнувся і прошептав...
-Я буду жити...твоя любов зцілює мене....я люблю тебе...Лі)-сказав мій коханий.Я усміхнулась крізь сльози...Я повністтю зцілила Марка.Він встав і міцно обійнявши, поцілував мене...Я відповіла на поцілунок і обняла його сильніше...Я вперлась носом в його шию,та вдихала його аромат....Від нього несе теплом і чимось таким....рідним...ніжним...своїм...В такі моменти розумієш,що не можеш дихати навіть,без цієї людини....що вона твоє повітря...
–Вбили одного вовка ми занесли його до печери-сумно сказав Марк.
-Я його зцілила...-усміхнувшись сказала я.Марк усміхнувся в усі 32.
–Моя фея-принцеса,Я люблю тебе.-сказав Марк.На душі стало так тепло від його слів.
-Я теж тебе люблю,мій герой.-сказала я усміхнувшись.
–Ходімо додому?- спитала я.
-Так,ідем. Мисливців переможено! і головне...всі живі.-сказав мій коханий.І ми взявшись за руки пішли додому...Коли ми прийшли...
