–Заспокойтесь сказав лікар– жити він буде але....велика вірогідність того....що він не зможе ходити...пуля пошкодила опорно-руховий апарат...та защемила нерв...
З моїх очей полились гарячі сльози,які обпікали обличчя. Ні я не забула про свій дар зцілення , але воно діє тільки на незначні зовнішні поранення , а такі складні....
–Але можливо після реабілітації....хоч шанси дуже малі...він зможе ходити- сказав лікар.
–Можна до нього?- запитала я.
–Думаю так,але не надовго....
–Дякую)- сказала я витираючи сльози.
Я зайшла в палату,там лежав Марк...сльози знов полились з моїх очей...Він сидів не порушно, та дивився в вікно.Я швидко витерла сльози і підійшла до нього.Я сіла на крісло і взяла його руку в свою.Він обернувся і глянув на мене.На обличчі Марка зразу ж появилась усмішка....але очі були повні...болю.Я усміхнулась крізь сльози.Він протягнув руку і витер мої сльози, прошептав:
– Не плач принцеска....все буде добре...- я лягла йому на груди та обійнявши його знов заплакала...Він ще не знає...що не зможе ходити...та я буду вірити до останнього що він....зможе ходити....
Марк обійняв мене.Я ще посиділа біля нього і пішла додому пообіццявши що прийду завтра...Вже звечоріло...
Прийшовши додому я почала готувати Марку поїсти,щоб завтра раніше встати і піти до нього...
Я приготувала борщ і лягла спати.
Мені приснився жахливий сон...Що ми з Марком більше не зустрічаємось...Проснулась я в 9 ранку.Я випила чаю поїли та вирушила в лікарню.
