Дівчина з кексами

Глава 24

16.11.19
   Навіть, якщо я й злилась на нього, то через 30 хвилин, була біля лікарні. Не знаю, за скільки часу, встигла натягнути джинси на себе і футболку, але факт залишається фактом. 30 хвилин. Та й, думалось,не про то. Я хотіла побачити Зеда, хотіла знати, що все з ним добре. Доки я чекала на таксі і їхала ,  встигла продумати усі сумні версії. Від цього, я думала, що мене зтошнить. Явно перенервувалась.
   Зайшовши в лікарню, я побігла до приймальні. Захекана, аж занадто.
   -Доброго...Доброї ночі.Емм... Ви не бачили тут хлопця... Блондин з синіми очами...
   -Ой, дорогенька, так. Він тут всіх на вуха поклав. Йди через лівий коридор і на першому повороті зверни знову наліво.
   -Агх...Ага, дякую.
   Добре,бігти тут не можна. Принаймі, я не могла. Та йшла пришвидшеним кроком. Дуже пришвидшеним.
   Повернувши за ріг, я побачила Зеда. Волосся його було розкуйовджене, та й одяг весь пом'ятий.
   -Зед, що сталось?-нервово запиталась я.
   -Кайлі... Моя мама...Вона... Попала в аварію...- в цей момент, в нього потекла сльоза.
   Я поняття немаю, як в цей момент,  дотягнулась до нього, та я обійняла його. Правда, Зедові прийшлось трохи нагнутись, щоб покласти голову на моє плече, та він не промомовив ні слова.
   -Зед...Все буде добре...
   -Що буде добре?Моя сестра... Її збила машина...А тепер моя мама... Я не можу.
   -Тихо... Все точно буде добре. Точно.
   Я підняла його голову і витерла очі.
   -Давай присядемо.
   Він мовчки сів на диван, а я біля нього.
   -Скільки ти тут часу?
   -Біля години.
   -Лікарі щось казали? Це сильна аварія?
   -Я не знаю. Мені подзвонили, сказали, що моя мама попала в аварію і попросили негайно приїхати.
   -Ну це не означає, що все погано.Чому жіночка, яка стоїть на приймальні сказала, що ти підняв всю лікарню на вуха.
   -Нууу...-він сумно усміхнувся-Я трохи покричав...
   -Мммм, трохи?
   -Ну може не трохи.
   Я перевела тему. Добре.
   -Ти хоча б поспав трохи?
   -Швидше ні, ніж так. До 1 a.m. сидів в телефоні, а через годину мені подзвонили.
   -Тобі потрібно поспати...
   -Ні.
   -Зед, ТАК. Не хвилюйся, я буду тут весь час. Я тебе розбужу, якщо що.
   -Я й так не засну.
   -Спробуй закрити очі на 5 хвилин.
   Ну і хто виявився правим???Правильно, Кайлі. Сопів, не пройшло й 5  хвилин. Правда, я налякалась, коли він схилився мені на плече. Була занадто неочікувано.
   Як сказати мамі, що зі мною все добре, але зараз я в лікарні? Я спробувала мамі пояснити і відіслала фотографію на доказ. Правда на фотографію ще попав Зед, але думаю мама не проти. Я тицяла в телефон вже другу годину, коли з відділу хірургії вийшла якась жіночка.
   -Перепрошую,-тихенько промовила я.
   -Так?-промовила й жіночка.
   -Ааа... Сьогодні до вас привозили жінку... Блондинку, вона в аварію попала...Можете сказати,як вона?
   -На щастя, для неї все добре. Вона отримала легкий струс мозку і зламала праву руку.
   -Не надто добре...
   -Повір, дуже добре. Машину її, вже навряд відремонтуєш... Та й, я бачила такі аварії, що вона може радіти зламаній руці...
   Вона хотіла, ще лось сказати, але я не хотіла, щоб проснувся Зед. Тому, я культурно закінчила розмову:
   -Ясно, дякую.
   Вони фиркнула і пішла. Та мені всерівно. Знаючи, що з Зедовою мамою все добре, я змогла трохи заспокоїтись. А потім, сама не помітила, як заснула.
   *****
   -Кайлііііі,-кричав мені на вухо Зед.
   -Зед...Що?..
   -Твоя мама дзвонила тобі 13 разів. А на 14, трубку підняв я. Зпершу, вона була настроєна войовниче, бо не впізнала мій голос. Та потім, я їй довів, що я Зед, назвавши повне ім'я моєї мами. Через декілька хвилин, твоя буде тут. Тому, я вирішив розбудити тебе
   -ЯК ЧЕРЕЗ ДЕКІЛЬКА ХВИЛИН?-тепер, проснулась я дуже швидко-А ВЗАГАЛІ. ЧОМУ НІХТО НАС НЕ РОЗБУДИВ. ДЕВ'ЯТА ГОДИНА РАНКУ, ЦЕ ЛІКАРНЯ, А ТУТ НІКОГО НЕМАЄ?
   -Тихо, не волай так, мене голова болить... Ми сидимо біля хірургічного відділення, тут максимум ходить лікарі.
   -То чому нас не розбудили лікарі?
   -Тут, я вже поняття не маю. Можливо, ніхто не проходив. Стоп. Твоя мама... З нею все гаразд. Правда, в неї перелом руки і легкий струс мозку.
   -ЩО?КОЛИ ТИ Ц...
   Можливо, Зед й доказав, якби не моя мама:
   -КАЙЛІІІІ, СОНЦЕ МОЄ, Я ТАК ХВИЛЮВАЛАСЬ. Чому ти не розбудила мене?
   -Ой, та якось не хотіла. Зі мною й так все добре...
   -Так,але трубку взяв Зед.
   -Я просто...
   Та мама вже звернулась до Зеда:
   -Як твоя мама? З нею все добре?
   -Я тільки що взнав, що так. Все добре. Я зараз знайду палату,якщо хочете, можете піти зі мною...
   -Т...
   -Ні, не потрібно,-перебила я маму-я досить сильно хочу спати, а ще ми з мамою сьогодні маємо йти в гості... І я хочу виглядати, як людина... Ти зрозумів...
   -Так,дякую...Справді.
   І він побіг
   А я залишилась з мамою наодинці. І треба пояснити, чому нам не треба йти.
   -Нехай побудуть двоє... Зедові, прийшлось не солодко.
   Мама усміхнулась. Дякую.
   В будь-якому разі, до ніяких гостів, ми не йшли. Отож, всі вихідні, я провела вдома.
18.11.19
   Я МАКСИМАЛЬНО НЕВИСПАНА. Заснула десь в 12 a.m., а встала в 2 a.m.,наснилась якась дурня. А потім, я вже не заснула... Прекрасно.
   На сніданок, я випила 2 чашки американо. А потім відібрала в Джоша його латте. Нехай пробаче мене. Елізабет ходмла зі мною під ручку, щоб я не заснула. Зеда весь день не бачила, хоча в школі він був. Але в них зараз якийсь матч на футболі, тож я не здивована, вони напевно готуються.
   Ледве, дойшовши додому, я випила ще кави і перекусила. Потім, попленталась до Зеда.
   Двері,як не дивно,відкрила його мама.
   -Доброго дня! Як ви?
   -Все не так погано,-вона усміхнулась-я якось справляюсь. Зеда ще немає, але ти можеш підніматись нагору.
   -Окей
   -До речі...Дякую, що сиділа тоді біля Зеда...
   -А... Нема за що...-я якось засоромилась і швиданько побігла до Зеда в кімнату.
   Як завжди, я сіла за своє крісло. І як завжди, мою увагу привернула якась річ.
   Блокнот. І на привеликий жаль,він був відкритий. Сподіваюсь, коли в кімнату зайде Зед і побачить, що я розглядую цей блокнот,він не вишвирне мене через вікно.
   Там були малюнки... Починаючи від предметів і закінчуючи людьми. І виглядало це дуже красиво. В блокноті,був й знайомий мені малюнок... Місяць й сонце. Якщо це намалював Зед... Чого я ще не знаю про цього хлопця?
   -Що ти робиш?
   Зед. Звичайно.
   -Розглядаю цей блокнот,-позіхнувши, сказала я. Це ти намалював?
   -Е...Так.
   -Дуже красиво.
   -Дякую... До речі, я тоді не подякував тобі за те, що сиділа зі мною. Просто подумав, чи не почав я бісити твою маму...
   -Повір,мою мам...
   Він обійняв мене. І обійняв так, що дихати я не мала, чим.
   -Зедддд, нема за що, відпусти мене, я хрупка і мене легко зламати, і я вже не маю,чим дихати.
   -Ойййй, вибач,-він усміхнувся-Але я справді...Вдячний.
   -Нема за що.
   Заняття проходило нормально. Хвилин 20. Доки я не почала засинати на місці.
   -Кайліііі...Ауууу
   -Ой...Так, ти правий
   -Я сказав, що не пам'ятаю теорему Піфагора.
   -Ой...Вибач. Я просто проспала сьогодні 2 години.
   -СКІЛЬКИ???
   -Та нічого страшного, прийду долому і висплюсь.
   -В тебе ще є 40 хвилин, так що лягай, спи. Мама точно не зайде.
   -Нііі, в нас заняття...-позіхала я.
   -Тебе віднести?
   -Ні, сама дойду.
   Я плюхнулась на ліжко.
   -Я в телефоні посижу, не хвилюйся.
   На Зедовому ліжку досить зручно. Принаймі,коли дуже хочеться,спати. Заснула я вже за хвилину.
  *****
   -Кайлі...-тихо промовив Зед.
   -Що?,-надто сонно промовила я.
   -Вставаааййй,-тепер голосно.
   -Вже пройшло 40 хвилин?
   -Угу. І зачеши своє волосся. Воно заплуталось.
   -Я гребінець залишила в школі.
   -Тримай мій.
   -Нащо тобі?...Дякую.
   Зед усміхнувся.
   Вдома, я просто заснула за хвилину... Це й накраще.
19.11.19   20.11.19
Вівторок й середа пройшли нормально. Занадто. Взагалі нічого не сталось. Проте, нам сказали, що з четверга в нас практикант з біології. Сподіваюсь, уроки стануть цікавішими.