Дівчина з кексами

глава 4

Неділя в мене пройшла дуже спокійно.Я була рада,адже дуже хотіла відпочити від всього.
Мене все дістало.Я не хотіла нічого.Я написала Ешлі, що зі мною все добре, та я не розказувала їй, що Зед був у мене.І не тільки їй.
Ну... Прийшов понеділок.Погода була середня.Було прохолодно.Я вділа не дуже теплий пастельно-рожеий светр і чорні джинси.Як завжди, я підмалювалась,волосся не витягала.Я спустилась на низ щось поїсти.Мама спекта круасани.В мене аж настрій піднявся,коли я з'їла один.Я випила чай і побігла до Джоша.
-Привіт
-Привіт...Чому не дзвонила вчора?
-Чесно, я настільки була змучена, що не хотіла нічого
-Все добре?
-Повністю,-щиро усміхнулась я
-Окей,-усміхнувся і він
-Хто тебе відвіз додому?
-Джек
-Ясно...
Ми їхали мовчки.Ну і звичайно Джош подав мені фраппучіно
Пізніше до нас підсіла Ешлі та сказала, що Денні сьогодні не буде
-Чого?,-запитався Джош
-Перепив
-От придурок
Ну ми всі говорили.Принаймі старались.Хоча й на пруженності між нами не було.
У школі ми ходили всі разом.І ні Зеда,ні Джека,ні Елізабет я не бачила.От і добре
Після школи я зайшла додому.Там стояли шоколадні кексики.Мама вирішила, щоб я їх носила кожного разу.
Я поїла і пішла до Зеда.
Його мама знову зустріла мене досить дружньо
Ми трішки поговорили і його мама сказала, що він буде через 10 хвилин.
Я піднялась до нього в кімнату і чекала на нього там.
Його кімната досить світла.Я походила по ній і мене зацікавила одна фотографія.Там він,можливо трози молодший, з дівчинкою років 7
"Хто це?"-,подумала я
-Поклади цю фотографію.
-Чому?
-Вона мені дуже важлива
Можливо я й була нетолерантною:
-Хто це?
-Ніхто.
Він захотів забрати в мене з рук фотографію.Але я не те, щоб не хотіла її віддати, я хотіла його побісити
Ми почали чуть не битись.Ну як битись.Я просто не хотіла віддавати фотографію.А він просто хотів її забрати
-Ауч,-крикнула я
Якби я знала, що станеться далі, то віддала б зразу
Ми впали.Чому життя мене так ненавидить.
Тепер ми валялись на його ліжку.
Ми мовчали.
Десь хвилину.
І він просто був наді мною
Про що він тоді думав?
***********
Вона така мала...Лол.Це навіть смішно.
Я не замічав, що вона така низька.Чи це я такий високий?
Хах...Вона схоже на улюблену героїню Луни.
Стоп.
Фотографія
*************
Він встав і подав мені руку.
-Вибач.
-Це ти мені вибач...Не потрібно мені було,брати цю фотографію
-Та ні,просто вона важлива мені
-Твоя рука.Це я так вчора сильно в тебе каблуком попала?,-я хотіла засміятись
-Ну....Можливо.Щоб змінити тему, відказав він з насмішкою
-О Боже.Вибач
-Рахуй ми квити
-Як скажеш
Я була рада, що ми змінили тему.Думаю ми не будемо згадувати про те, що сталось
-Окей.Мало того, що я чеуала на тебе, так ми й тут витратили багато часу.На моїй совість буде те, якщо ти не здаш.Так що давай, до справи
-Апхахах.Окей
Ми займались досить спокійно.Вже навіть і забули за нашу бійку.
Заняття підійшло до кінця і я вже зьирала сумку.
Зед віддав мені гроші
-До понеділка.
-Зачекай!
Я обкрнулась
-А як поживає Ешлі?
-Та нічого...Нормально.А що?
-Просто поцікавився...
-Ммммммм...Ясно
Він зрозумів мою інтонацію.
Сподіваюсь, що зрозумів
Сказавши останю фразу, я пафосно вийшла.Мені це сподобалось.
Мами його не було, коли я пішла.
Я прийшла додому і пішла робити уроки.Зробивши їх, я поїла і пішла до себе,поговорила з Ешлі і залипла в інстаграмі.
Тоді на мене хтось підписався.
Джек Грей.Щось знайоме.
Стоп.
Це Джек.
-З пам'яттю в мене явно все погано...,- посміялась при собі я.