Дівчина з кексами

Глава 16

09.10.19
   Я зрозуміла,наскільки мені хочеться канікул. Просто. А А А А А. Але нічого. Канікули мають бути тиждень, з 27 по 3. Основне, дожити до них.
   Погода непогана. Я вділа легку блузку та білі джинси.
   Джек мене зустрів і ми поїхали по Денні. Коли, він прийшов з напоями, я попросила його, щоб завтра, він купив мені айс-латте. Ми усі дружньо говорили.
   В школі такого й нічого не сталося. До певного часу. Ми з Елізабет йшли по школі, коли на мене хтось набіг. І в цей момент, мої білі джинси стали карамельними.
   -ТИ ІДІО...
   Це виявився Джек:
   -О Боже.Кайлі, вибач.
   -Я ТЕБЕ ЗАРАЗ ВБ'Ю.
   -Дружба-дружбою, але це білі джинси. Їх, я нікоме не пробачу.
   Я ганялась за Джеком хвилин 10. Але потім, він ясно дав зрозуміти, що назлогнати його важко. Наостанок, він прокричав "Вибач" і втік від мене. Тварина.
   -Елізабет. І що мені робити?
   -Ну дивись, він тобі несильно пролив,але пляма є. Візьми мою куртку, зав'яжеш на бедрах і видно не буде.
   -Дякую. Ну що?Невидно?
   -Ні
   Наступні 2 уроки пройшли нормально. Доки, я не зустріла Зеда.
   -І де твій друг?
   -Він боїться показуватись тобі на очі.
   -І чому ж це?
   -Нуууу... Він боїться, що ти його вб'єш.
   -Я б з радістю. Але я навіть не дострибну до нього.
   -От і я так думаю.
   -Та добре вже. І так пляму невидно. Поклич вже його.
   -Окей.
   Через 2 хвилини Зед привів Джека:
   -Радуйся, що я з собою не ношу гострих предметів.
   -Я теж тебе люблю,-спробував він підлизатись.
   -Я не казала, що люблю тебе.
   -Придурок,-тихенько, насміхався Зед.
   -Як мені залагодити провину?
   -Можна мені вбити тебе?
   -А щось більш реалізуєме?
   -Сумніваєшся в моїх здібностях?
   -Ні, пробую врятувати свою шкуру. Можливо, я можу запросити тебе в кафе?
   -Нууу... Коли?
   -В суботу
   -Я можу тільки вранці.
   -От і все. Тоді до суботи, я заїду десь в 10
   -Угу
   Джек зразу нас покинув і пішов по справах.
   -Ти ж пам'ятаєш... Що я говорив тобі, на рахунок Джека.
   -Пам'ятаю...Але це тебе вже не стосується.
   -Як скажеш.
   Зед відразу ж пішов.
   -Обідився?...-тихенько, промовила я
   Зі школи я прийшла не змучена, тільки поїла і побігла на заняття. За день, нічого такого й не було.
   10.10.19
   От і п'ятниця. Накінець-то. Хоча. Завтра в мене ще, АЖ ДУЖЕ БАГАТО СПРАВ, то дарма сподіваюсь, хоча б виспатись. Ну...Чнкатиму неділю.
   Мама сьогодні хробила бутерброди з арахісовим маслом та джемом. Я їх, з радістю, з'їла. Джош, явно був не в настрої:
   -Якщо я запитаюсь в тебе, чому ти злий, ти на мене накричиш чи ні?
   -Не накричу.
   -ТОДІ...
   -Я сьогодні мав йти гуляти з... ну... Елізабет.
   -Ііі... Чому ти злий?
   -Тому що в мене не виходить через волейб...СТОП. Я йду гуляти з Елізабет, а ти не закатуєш істерику?
   -Ну, зпершу, ти мені незбрехав і суазав про те, що йдеш. А друге... Це те, що... Елізабет не така й погана...
   -Вау, що я пропустив???
   -Нічого важливого,-усміхнулась я
   В цей момент, до нас забіг Денні. З моїм айс-латте і Джошевим чаєм.
   -Дякую!-водночас, сказали ми
   -Нема за що.
   -Ну що???Готові до завтра
   -ЗВИЧАЙНО,-жваво відповів Денні
   -Він дуже чекає на цей матч.
   -І чому ти так чекаєш на нього?
   -Має приїхати моя сестра!
   -Емілі?Давно її не бачила.
   -Завтра побачиш.
   В школі нічого не сталося. Зеда, я не бачила. Або він не хотів, щоб ми бачились. Я навіть Джека бачила. Та в будь-якому разі, йому не втекти. Сьогодні ще заняття по танцях.
   Першими, кого я зустріла, були Томас і Реббека. А вони, навіть не знають, що сталося. Реббека не знає.
   -Привіт...
   -Привіт.Як ти?
   -Добре, дякую. А ви як?
   -Непогано. То що? Приступимо до заняття?
   -Так, звичайно,-усміхнулась я.
   Знаєте цю ситуацію, коли ти стоїш до людини носом і потім, різко, обертаєшся спиною. І не забувайте, що обов'язково, потім потрібно вдаритись об когось. Так от...ЦЕ ПРО МЕНЕ.
   Звичайно, я мала вдаритись об Зеда. І це було настільки боляче, що я аж всплакнула. Бідний мій ніс.
   -АУЧ...Привіт
   -Привіт... Ти вдарилась?
   -Угу, трохи.
   -Ой, вибач. Я не хотів.
   -Та нічого, ніс не зламала і добре.
   -Ти точно, як улюблена фея моєї сестри.
   -ЩО???
   -Нічого, кажу, що ти дуже хрупка.
   Я змовчала.
   Заняття проходило нормально. Допоки, Ребекка не вирішила, що я повинна потанцювати з Томасом, а вона з Зедом.
   -Вона просто помітила, що між вами напруга.
   -Немає між нами напруги!
   -Я чую.
   -Добре, вибач. До речі, як твої пошуки "принца"?
   -Нуу... Я познайомився з дуже милим хлопцем в кафе. Він-бариста.
   -Коли ви йдете гуляти?
   -Ми не йдемо гуляти.
   -ЧОМУ?
   -Я не буду його кликати.
   -Ти ідіот?
   -Чому ж це?
   -Можливо... Цей хлопець з кафе і виявиться твоїм "принцем". А ти можеш його так легко впустити? Ти не та людина, котра так зробить.
   -Все не так просто, як ти думаєш...
   -І чому ж це?
   -Ну... Я не знаю, він гей чи ні...
   -А, ну тоді... Можливо... Я можу якось запитатись.
   -ЯК?
   -Не знаю, можу піти в той бар, де він працює і видатись "п'яною". Там вже й запитаюсь.
   -Я тебе не пошлю на таке, ти ще мала.
   -Ну так будеш біля мене. Або можеш попросити Ребекку.
   -Ні,вже краще тебе.
   -Тоді напишеш мені. Ми вже можемо помінятись?
   -Я тобі мішаю,-посміхнувся Томас.
   -Нііі, просто... Хочу назад.
   Через хвилину, ми вже помінялись. При тому, це було бажанням Ребекки. Таке відчуття, що вона почула.
   -Про, що говорили?-розпочала я
   -Нічого такого, а ви?
   -Так само.
   Зед ще обіжався на мене. Але я справді не розуміла, чому. Тай взнавати, не хотілось. Перезлиться і тоді вже запитаюсь.
   Так і процшла п'ятниця. Ще декілька репетиторств і усе. Та не потрібно забувати, що завтра, не менш важливий день.
   11.10.19
   От і субота. Поприбирала я ще вчора, щоб вранці, тільки зібратись. Так я й зробила. Десь у 9.45 Джек під'їхав по мене. І звичайно ж, ми поїхали  у Fluffy's Cafe.
   Я замовила собі чізкейк і чай, Джек замовив собі бургер.
   -Будеш сьогодні на грі?
   -Напевно, а ти?
   -Звичайно, там гратиме Джош з Денні.
   Він просто подивився на мене, ніби, чекаючи чогось від мене... І в цей момент, я зловила себе на думці, що очі Джека дуже красиві. Небесно-голубі. Я не хотіла, щоб він зводив погляду.
   -Я й не збирався,-усміхнувся він
   -ЩО?СТОП. Я ЦЕ СКАЗАЛА ВГОЛОС?
   -Так,-посміявся він, коли їв свій бургер.
   -Боже,вибач. Я не хотіла... Це не те, що означало.
   -Впевнена?-хитро, сказав він.
   -Так, -з впевненістю,відповіла я
    "Ні"-невпевнена,-подумалось мені.
    Я спробувала якось перевести тему. І, здається, в мене це вийшло. Ми вже говорили на різні теми. І це дуже добре. Він, як завжди був добрим-я, як завжди-милою. Ідеально ж, правда?
    Але тепер, нічого ідеального в цьому немає. Бо мені здається, що я влюбилась в Джека. А це, явно, не входило в мої плани. Ми ще погуляли десь до 12 і він привіз мене додому.
    -То що?Прощаєш мені, каву на своїх джинсах?
    -Перший і останній раз,-хитро,усміхнулась я.
    -Тоді... До понеділка?
    -Бувай.
    Тепер, я чекала 17, щоб за мною заїхала Елізабет. За цей час, я подивилась фільм, трохи зробила домашку, підмалювалась і вділа джинси(на цей раз чорні) і білий топ.
    Елізабет приїхала вчасно.
    -Привіт!
    -Привіт, Кайлі, я зла.
    -Чому ж це?
    -В мене вчора мало бути побачення з Джошем. Але рощумієш... В нього не вийшло!!!
    -Чшшшш, все добре. Ти знаєш,чому не вийшло?
    -Ні.
    -У нього, внепланове заняття з волейболу було. І тим більше... Він був дуже засмученим, коли казав мені це.
    -Ти кажеш, що він засмутився,коли взнав, що не зможе піти на побачення?
    -Так. І ще, він дуже здивувався, коли я сказала, що ти хороша.
    -Хах, ти йому не казала, що ми подружились?
    -Натякнула, сподіваюсь, сам зрозуміє
    -Сподіваюсь...
    Через 35 хв,ми вже були біля школи. Ми зайняли, як на мене, найкращі місця. Посередині. Нас було видно, і нам було видно. І це основне. Тільки ми сіли, я почула знайомий голос:
    -ПРИВІТТТ
    -О, Зед. ПРИВІТТТТ, сідаєш біля нас?
    Ззаду нього був Джек.
    -Ти ще питаєшся?
    -Вже перезлився?-тихесенько, мовила я.
    -Так,-так само тихо, відвовів він.
    Я й не помітила, як вже почався матч. Елізабет кричала найбільше. Їй, явно подобається Джош.
    Я більшість часу, якщо й говорила, то з Зедом. Ешлі весь час кричала, а з Джеком я просто не могла розмовляти, хоча інколи, він усміхався мені.
    НАШІ ПЕРЕМОГЛИ. Тільки матч закінчився,ми попрощались з Зедом та Джеком і відразу побігли до хлопців. Я  обійняла хлопців і сказала, що вони найкращі. Елізабет підбігла і обійняла Джоша, він її називав-головною фанаткою. Хлопці були настільки змучені, що відразу ж поїхали додому. Елізабет відвезла й мене. Зайшовши в свою кімнату, я відразу завалилась в ліжко і заснула. Думати, не хотілось, ні про що.
    12.10.19
    Неділя пройшла спокійно. Аж дуже. Томас мені не написав, але, все таки, я сподіваюсь, що ще напише. Просто не сьогодні. Весь день я дивилась серіали і фільми, і більш, нічого. День був прекрасний