Дівчина з кексами

Глава 14

04.10.19
   Всім серцем сподіваюсь, що сьогодні взнаю ім'я цієї... людини. Та все таки, за ці дні про мене забули. Елізабет відшила якогось хлопця і через це він надзюрив собі прямо в штани. Для нього це погано, але для мене - добре. Ніхто вже не звертає такої уваги, як було на мене.
   Але так як, вже була субота, то в мене було декілька основниз справ: поприбирати,купити подарунок Реббеці і піти на вечіку. Вечірка була на 19, отож я встала в 10, щоб усе встигнути. Зпершу я поприбирала, потім пішла в торговий центр за подарунком. Я вирішила купити набір з "Victoria's Secret". Я ккпила їй спрей та піжамку, думаю з розміром вгадала. Хоча й Реббека худа, та вони мала широкі бедра. Думаю, розмір М, їй підійде. Коли я повернулась, вже була 14. Як іиявилось, Зед теж йде на вечірку. Не знаю, коли, але Зед сказав, що останнім часом, вони дуже часто розмовляли. Але я думаю, що це брехня і Реббека запросила його, щоб мені не було скучно. Інших моїх друзів, вона не знає. Зед сказав, що забере мене в 18.30, а після покупок, я попала додому десь в 14. Так що часу вдосталь. Я підмалювалась і вирішила вдіти чорне плаття на довгий рукав. В 18.30, як і казав Зед, він приїхав. Я швиденько забігла в машину.
   -Привіт, гарно виглядаєш-, сказав Зед
   -Ти теж гарно виглядає.
   Зед був вдітий у білу сорочку та чорні джинси. Нічого й особливого, та виглядало це стильно.
   -І як твій план по затриманню розповідача чуток
   -Навіть не знаю. Сподіваюсь, сьогодні взнаю,-хитро сказала я
   -Ясноооооо
   Через 10 хв, ми вже доїжалидо будинку Реббеки. Машин вже було чимало. Відчуваю, вони точно хочуть погуляти на всі сто.
   Вийшовши з машини, ми відразу побачили Реббеку. Девіда не було. Я привітала Реббеку і зайшла до будинку. Він був досить красивим. І досить просторим. Було багато людей, але всерівно, дуже просторо. Так що, вдаритись об когось, важко. Зед мене наздогнав і ми ходили разом. Звичайно, ми знайомились ще з кимось, ще раз зустріли Реббеку, потім Девіда. Я його привітала також і мені здається... Він щасливий. Години пройшли непомітно... Ми з Зедом якось розділились і я ходила біля Реббеки. Поняття не маю, де тоді був Зед. І тут я побачила смс від Елізабет:" Привіт. Думаю ти також на вечірці у Реббеки, якщо так, то підійди зараз на кухню".
   Я так і зробила. І відразу, плбачила там Елізабет.
   -Привіт...
   -Привіт. Ти хотіла щось сказати?
   -Хотіла... Я знаю ім'я людини, яка поширила чутки.
   -І хто ж це?
   -Я...Я.... Я не знаю як сказати.
   -В сенсі? Це ж не ти, правда?
   -Не я. Але думаю, краще б це була я.
   -Хто це.
   -Ешлі.
   -Яка Ешлі?
   -Ешлі Стоун.
   -Ні, це не вона. Це не може бути моя Ешлі.
   Я нічого не відчувала в цей момент. Ні злості, ні суму. Взагалі нічого. Це не Ешлі, це не може бути вона.
   -Це вона. Дивись.
   Вона показала мені переписку. Де Ешлі пише Елізабет, щодо того, щоб розпустити чутки про мене. Я не розуміла, що відбувається.
   - Я не вірю.
   Елізабет просто обійняла мене. А я почала плакати. Я нічого не хотіла, просто знати, чому вона так зробила. Попри мій плач, Елізабет сказала, що Джош і Зед знають. Я не була проти цього.
   -Усе. Я перестала плакати, можеш відпускати.
   -Тепер твій мейк на моїй футболці.
   -Я відкуплю
   -Не потрібно. Що ти будеш зараз робити?
   -Не знаю. Думаю, потрібно знайти Зеда.
   -Усе буде впорядку?
   -Точно.
   Я пішла від Елізабет і направилась в гостинну, щоб знайти Реббеку.
   -Не знаєш, де Зед?
   -Ойййй... Якусь дівчину вирвало на Зеда... Я думаю, він пішов в одну з кімнат наверху.
   -Ааа, ясно. Дякую
   -Щось сталось?
   -Та ні. Просто шукаю.
   Хоча й Реббека хороша, та я не хотіла їй розказувати це.
   Я одразу попрямувала на 2 поверх і зайшла в першу кімнату, яка попалась. Я здивувалась, коли поюачида Томаса, який валявся на ліжку.
   -Ой, привіт. Неочікувала, побачити тебе тут.
   -Привіт. Так само і я.
   -Що ти такий сумний?
   -Пробував "запікапити" декого, але не вийшло. А ти, чого без настрою?
   -Я з настроєм.
   -Ні, ти сумна.
   -Я просто рощчарована в декому. І хто ж ця принцеса, яка відшила тебе?
   -Швидше принц.
   -Принц?
   -Ой, а я тобі не казав? Я - гей.
   Я була трішки здивована. Добре. Не трішки.
   -Я буду знати.
   -Сподіваюсь, ти не проти?
   -Мені байдуже.
   І тут... З ванни вийшов Зед. В одному рушнику.
   І в цей момент, я не те, щоб здивувалась. Я не знала, як реагувати взагалі.
   -Привіт,-промовив він
   -Привіт... Я вже, напевно, піду. Не буду вам мішати.
   Я чула, що Зед щось каже, але не хотіла там знаходитись.
   *****
   Томас почав сміятись. А я навіть не розумів, чому. Він мені і так не подобається...
   -Перестань сміятись,- трохи злісно, промовив я
   -Уяви ситуацію: Кайлі заходить в кімнату, ми говоримо і я кажу, що я гей. І тут, ти виходиш з ванни в одному рушнику. Перед тим, я сказав їй, що я гей. І ти, з ванни в одному рушнику... Розумієш?,-казав він, сміючись
   -О Боже. Серйозно.
   -Повністю. То ж на тебе зтошнило якусь дівчину?
   -Ти правий.
   -Це кімната Девіда. Можеш взяти будь-яку футболку.
   -А. Добре.
   -До речі, у Кайлі щось сталось.
   -В сенсі?
   -Не знаю. Вона сказала, що розчарувалась декому.
   -Ясно.
   Я пішов і перевдягнувся у ванній.
   Коли я вже виходив з кімнати, Томас промовив:
   -Гарне тіло.
   НАДІЮСЬ, ЩО ВСЕ НЕ ТАК І Я ПРОСТО НЕ ТАК ПОЧУВ.
   *****
   Зараз в мене не найкраще самопочуття і сидіти тут точно, не хочеться.
   Я не знаю, кому подзвонити, щоб мене забрали. Бути тут, точно не хочу. Джош поїхав за місто, Зедові мішати не хочу, Елізабет теж. Як не дивно, залишився тільки Джек. Я розумію, що це егоїстично, дзвонити в 11p.m. до знайомого, щоб той мене забрав,  але сидіти на вечірці мені точно не дуже хотілось.
   Я подзвонила до Джека і він сказав, що забере мене. Сказав, що буде через 15 хв. За цей час, я знайшла Реббеку і сказала, що йду.Щоб не були лишніх запитаннь, просто сказала, що мені трохи погано. Тоді, я знайшла машину Джека і підсіла до нього.
   -Привіт...
   -Привіт. Дякую, що забрав мене. Просто... Зед не може мене відвезти.
   -Я помітив... Чому така сумна?
   -Нічого важливого...
   -Ясно... Може хочеш, кудись поїхати?
   -Чесно, я не проти. Давай поїдемо в Fluffy's Cafe.
   -Ти теж його любиш?
   -Обожнюю
   Туди, ми і поїхали. Добре, що це кафе цілодобове. Я замовила собі тортик і каву, а Джек бургер. Ми посиділи там біля 1 години. І не було такого моменту, щоб ми мовчали. Ми говорили про все. Я вже й забула, що в Джека дуже багато тем для розмов.
   Пізніше він відвіз мене додому. Мама вже спала, коли я прийшла, тому оминути її розпитувань було дуже легко. Та я знову згадала ситуацію з Ешлі. І прекрасно розуміла, що завтра потрібно піти до неї. Я не хотіла просто так залишати цю ситуацію.
  
05.10.19
   От і неділя. Від Зеда ніяких смс немає, отож думаю, що вчора все таки помішала їм. Та в будь якому разі, першим ділом, я маю піти до Ешлі. Так я і зробила.
   Ешлі дуже здивувалась, коли побачила мене на порозі свого будинку:
   -Що ти тут робиш?
   -Неможна зайти до тебе?Ми ж друзі.
   -Та добре. Просто попередь на другий раз
   -Слухай. А щоб ти подумала, якби хтось з твоїх друзів розпускав чутки про тебе?
   -Я б не думала про таке, бо ніколи б не зробила такого.
   -Але ти вже зробила,- з усмішкою сказала я
   -Що?
   -Сама чула.
   -Я цього не робила. Ти про, що?
   Я показала їй переписку.
   -Сучка
   -Я?
   -І вона.
   -Ого. Ти навіть не виправдовуєшся?
   -Не хочеться. Знаєш, всі роки, я була твоєю тінню. Ти завжди ходиш серед усіх головних красунчиків школи. У тебе зі всіма хороші стосунки. Тобі усе вдається легко.
   -ТИ Ж ТАКА САМА
   -НІ. НЕ ТАКА.НА МЕНЕ НІХТО НЕ ЗВЕРТАЄ УВАГУ. У МЕНЕ НАБАГАТО ВАЖЧЕ ЖИТТЯ НІЖ В ТЕБЕ.
   -Ти ж не знаєш, яке життя в мене. Можливо, мені зараз дуже важко. Ти хоч уявляєш, наскільки мені було погано, коли ти розпустила ці чутки. Ти хоч розумієш, наскільки мені боляче, коли я розумію, що це ти. Ти-одна з найважливіших мені людей. І тут ти просто... Я не знаю, як це описати.
   -Впевнена, що одна з найважливіших?
   -Ти про що?
   -Боже, ти справді така ідіотка? Ти не помітила того, як змінилась. Тепер тобі став набагато важливішим Зед, ти крутишся серед  студентів. Хто його знає. Можливо ти не тільки з Зедом спиш...
   Я дала їй ляпаса. Це була остання крапля.
   -Ще раз, щось тявкнеш на кшталт цього, вдарю посильніше.
   -Вали з мого дому.
   -Якраз збираюсь.
   Вдома я просто плакала. В мене ніколи такого не було. Я подзвонила Джошу і запиталась, коли він буде вдома. Він сказав, що вже вдома. І я попросила його приїхати.
   Коли він приїхав, я усе йому розказала. Він мене заспокоював десь годину. І сидів, він в мене до вечора. Я попросила його, щоб він розказав усе Денні. Після цього, Джош пішов. Більш такого, нічого вже й не було.