Дівчина з кексами

Глава 27

28.11.19
   Тільки вранці, я зрозуміла, що зробила щось явно не так. Навіщо я погодилась? Це ж не моя справа, та й Зед йому не надто довіряє. Ідіотка.
   З такими думками я й пішла до школи. Але одне добре-концерт в суботу. Але одне погано-якщо Зед буде дуже злий на мене, то йти він не захоче. А самій...
   -Привіт,-привітався зі мною Джош
   -Привіт
*****
   В школі,  я ходила з Елізабет. Як завжди, випитувалась в неї про стосунки з Джошем:
   -Кайліііі...
   -Щооо?
   -А якщо я не подобаюсь Джошу?
   -Ні, ти що.
   -Можеш якось йому натякнути...Запитатись, чи подобаюсь я йому, бо зрозуміти неможливо. Він не дає зрозуміти.
   -Ааа...Окей, я запитаюсь,-і що мені казати?Я вже питалась...Він сам не знає.
   -Кайлі?-я почула знайомий голос. Зед.
   -Ттак
   -Можна тебе на хвильку?
   -Ні, не можна. Ми обговорюємо важливі речі,-втрутилась Елізабет.
   -Я не тебе питався,-просичав Зед.
   -Ліз, через декілька хвилин, кінець перерви. Так що, йди, я тебе дожену.
   -Добре.
   Ми відійшли зі середини коридору.
   -Еммм...Ти вільна в неділю?
   Він не знає? Чому Клаус не розказав йому?
   -Здається...А що таке?
   -Не могла б ти піти зі мною на одну...Ееее...Штуку. Поняття немаю, що це.
   -А можна точніше?
   -Вчора мій батько прийшов долому і сказав мені, щоб я пішов з ним на якийсь прийом. Я відразу відмовився і він пішов до моєї мами. Коли вона попросила піти мене, я погодився... Знав, що він не дасть спокою їй. Після цього, батько сказав, що я можу взяти з собою тебе. Він навіть ім'я твоє запам'ятав.
   -Ого, дякую за запрошення... І за комплімент(якщо так можна сказати)Я думаю, я зможу піти.
   Я хотіла відмовитись, але розуміла, що вже погодилась. Ще вчора. І якби я не пішла, Зедовий батько міг би розказати йому про нашу розмову. А я вирішила тримати її в таємниці.
   -Дякуюююю, а то я б там вмер без тебе.
   Я зрозуміла одне-мені потрібно це все комусь розказати. І на цьому світі, тією людиною є Джош.
*****
   Я попросила, щоб він під'їхав по мене десь на 20p.m. Сказала, що екстренно треба прогулятись. Ну, прогулятись-сильно сказано. Ми заїхали в торговий центр і пішли в кафе.
   -...Так все й сталось. І єдине, що мене цікавить...Що хоче батько Зеда від мене.
   -Тепер і мені цікаво...Ну, Зед йому не довіряє?
   -Ні каплі.
   -Цікаво...
   Доки він казав це, я зайшла телефон, щоб подивитись, хто ще буде виступати на концерті крім The Neighbourhood. І я офігіла. М'яко кажучи.
   -Джош?
   -Що?
   -Концерт відмінили.
   -Як відмінили?
   -Дуже погані погодні умови. Штурмове поп...-перш, ніж я це сказала, він відібрав в мене телефон.
   -Кайлі, ти тупінь.
   -Чому я тупінь?
   -Ти не дочитала. "Концерт відмінено у суботу 30.09.11, він переноситься на 07.12.19.Усі, хто мав білети на цю суботу, можуть приходити з ними на паступну"
   -ЄСССССС.
   -Читай уважніше,-посміявся Джош.
   -Буду,-сарказтично усміхнулась я.
28.11.19.
   П'ятниця. Це добре. Настрій теж добрий. Тільки треба сказати Зедові, що концерт перенесли, але це явно не найбільша проблема.
   Я поїла, вділась і побігла до Джоша.
   -Привіт.
   -Хелоу.
   -Ну що?Так і не знаєш,чого хоче батько Зеда?
   -Джош, що я могла дізнатись В НОЧІ?
   -Нууу,може наснилось.
   -Ага, я просто скриваю від вас суперздібність сновидіння й екстрасннсорики.
   -Ну хто його зна,-сарказтично мовив той
   -В тебе є суперздібність екстрасенсорики?-в машину вліз Денні.
   -Ага,якраз збираюсь показувати. А де Емілі?
   -Вона захворіла, вже напевно буде в понеділок.
   Я помітила,як в Джоша припіднялись кінчики губ, але вирішила не акцентувати на цьому увагу
*****
   -А ви знали,що в понеділок вихідний?-промовив Томас, тільки як я,Зед і Елізабет зайшли в зал
   -В ЯКОМУ СЕНСІ?-промовили ми одночасно.
   -Ой,вам ще не....
   В цей момент, на середину зали вийшла вчителька з мікрофоном.
   -Доброго дня, учні. Я вас хочу обрадувати.
   -В понеділок у вас вихідний,-передразнював її Томас. Добре, що вона не бачила цього.
   -А чому в нас вихідний?-запитався хтось з натовпу.
   -В суботу і неділю будуть дезинфікувати перший та другий поверхи.Для профілактики. І щоб все вивітрилось, ви сидите вдома.
   -Єсссс, я хоча б висплюсь після тієї штуки,-почав Зед.
   -Підтримую
   Я зрозуміла одне-танцюю я вже краще. Це навіть Реббека підмітила. І Зед. І Томас. От і добре, хоча б не опозорюсь на тому зимовому балу.
   -Зед.
   -Що?
   -А що потрібно вдягати на ту...Штуку?-я вже й сама не знаю, як це назвати.
   -Оййй,чекаййй... Він мені казав,-Зед задумався-Точно. Треба вдітись...Еммм...Культурно? Це дуже офіційний прийом. Треба щось типу плаття...
   -Я зрозуміла, щось придумаю.
   Вдома я почала шукати платтє, яке б могла вдіти. І зупинила я свій вибір на двох платтях. Чорному класичному короткому платті з довгими рукавами або трохи коротше біле платтях на рукавах якого від самих плеч починався розріз рукавів.
   Я вирішила зачекати, щоб прийшла мама. Я б брала біле,але знаю себе і білі речі. Проте, коли мама прийшла, вона сказала, щоб я вдягла біле. Воно мені пасує більше.
29.11.19
    Я забула сказати Зеду, що концерт перенесли. Так що, тільки я встала, я почала йому дзвонити.
    -Алло.
    -Кай... Я сплю...
    Упс.
    -Еммм. ЗЕДДДД, я забула сказати. Концерт відмінили,-нічого страшного, що спав. Він вже мене будив
    -Добре, я спати хочу.
    -В якій ти завтра заїдеш за мною?
    -Емм...ЕЕЕ...Десь 19.
    -Окей, добраніч.
    -Доброго ранку,-в мою кімнату ввірвалась мама.
    -Що таке?
    -Ми зараз їдемо по магазинах.
    -Нащо?
    -Потрібно купити продуктів і речі
    -Добре
    *****
Це був реально важкий день. Ми проходили десь біля восьми годин. Жах. Тепер не знаю, як завтра весь день проходити на каблуках. А мені прийдеться,навряд чи вийде прийти в кедах і такому платті.
30.11.19
   Ну що ж. Я вільна до 16. Далі піду малюватись і робити зачіску. До того часу, я прибирала і дивилась серіали. А чому б і ні?
   Але одне мене непокоїло, чому містер Клаус не розказав Зедові, щодо нашої розмови? Це явно було не просто так
*****
   Коли Зед постукав у двері і я вийшла... Можна сказати, він був приголомшений. Як і я. Я настільки давно не вдягала це плаття,що вже й забула як класно вона на мені сидить. І для того, щоб доповнити картину, я вдягла білі каблуки і маленьку білу сумочку.
   -Т...Ти виглядаєш досить красиво,-зашарівся Зед
   -Дякую,-усміхнулась я-Ти теж нічого.
   Ай справді, нічого. Зед вдягнув білу сорочку над нею чорний жилет, а зверху чорний піджак. Багато слоїв одягу, зато тепло. Чого я не могла сказати по собі. В кінці листопада, в короткому платті було не надто тепло. Тому я швиденько побігла до Зеда в машину.
   -В тебе в машині краще, ніж стояти на дворі,-протараторила я.
   -Тобі холодно? Я можу дати саій піджак...-почав Зед, та я одразу спинила його.
   -Не потрібно, мені не так вже й холодно.
*****
   Коли ми приїхали, ні я, ні Зед не мали поняття, куди нам йти, чи що робити. В мене навіть промайнула думка поїхати назад. Допоки я не відчула, як хтось відкрив двері з мого боку і холодний вітер знову притулився до мого тіла.
   -Доброго дня.
   Батько Зеда. Хто б це ще міг бути. Але, як він підкрався так непомітно?
   Він протягнув мені руку. А я взяла її.
   -Доброго дня,містере Клаус.
   -Чарівно виглядаєш,-промовив він.
   -Дякую,-зніяковіла б я, якби в цей момент, мене не взяв під руку Зед.
   -Куди нам потрібно йти?-трохи грізно сказав хлопець.
   -Ходімо,-усміхнувся його батько-я вас познайомлю з господарями свята.
   Я тихенько з Зедом і казала йому, щоб він не злився так.
   -Це всього лиш, один вечір. Все буде добре.
   -Сподіваюсь.
   -Доброго вечора,-привітався з нами якийсь чоловік
   -Доброго,-сказали ми з Зедом одночасно, а містер Клаус сказав "Привіт"
   -Гарольде, хочу познайомити тебе з моїм сином. Зед-Гарольд. А це його подруга Кайлі.
   Я хотіла усміхнутись, коли до нас просто нізвідки, вилізла якась дівчина. Ну, не знаю, як мізками, але красою вона відрізнялась точно. Вона була вищою за мене, більше як на голову і фігуру теж мала нічогеньку. Пухкі губи, великі очі та густі вії. Хотіла б я її назвати "типовою блондинкою", але колір її волосся трішки помішав. Воно було блідо-рожевого відтінку.
   -Тату, а де мама?,-почала дівчина.
   -От і познайомитесь,-почав чоловік-Моя донька Стефані.
   Я одразу побачила "вивчаючий" погляд на собі. Вона оглянула мене з ніг до голови. Не надто...Культурно. Потім цей погляд перескакав до Зеда. І він її явно більше притягував ніж мене. Але, як я зрощуміла, Зедові було щиро байдуже на все, що відбувається. Він хотів пошвидше піти звідси.
   -Стефані, покажи їй усе тут,-м'ягким тоном наказав батько.
   -Звичайно, таточку,-промурчала дівчина.
   Вона просто, як таран, розсунула з Зедом. Просто взялась за мою і його руку і почала нас водити цим величезним домом. А на каблуках не було так легко це зробити.
   -Стефані...-напевно їй було важко обернути до мене голову, адже вона весь час говорила до Зеда-У мене трішки ноги набрякли...Сподіваюсь, ти не проти, якщо я вас потім наздожену.
   -Звичайно ж ні,-усміхнулась егоїстично дівчина й потягла за собою Зеда. Він щось казав, але хватка Стефані напевно не така легка, як йому здалось. І вона потягнула його за собою в наступний коридор.
   -Повеселіться,-посміялась тихенько я з того, що Зедові це явно не до вподоби і сіла на перший диванчик, який попався.
   Не думаю, що дім має постійного власника. Або ж власники дому надзвичайно багаті.Вся зала була в золотаво-білому мраморі і біля ніж гостинна і кухня в моєму домі разом взяті. Посередині стояли люди й танцювали, хтось пив, хтось вів світську бесіду.
   Я взяла кексик з кендібару і почала вже його їсти, коли ззаду підійшов якийсь чоловік.
   -Доброго вечора,- мені в лице кинувся запах алкогольних напоїв. Віскі та коньяк-Чи не бажаєте ви потанцювати зі мною?
   Я зрозуміла, що говорить він так само,як і пахне.
   -Вибачте, мені трохи погано.
   -Ну чому ж?Всього лиш один танець!-він вже потягнув мене до танцювальної зали, коли я почула знайомий голос:
   -Дейв, дівчина ж сказала, що їй погано.
   -Але...
   Містер Клаус усміхнувся. Але його усмішка була...Погрожоющою?
   -Добре-добре,-насупився чоловік і пішов.
   -Дякую,-усміхнулась я.
   -Нема за що. Хіба ти немаєш бути зі Зедом і Стефані?
   -Не могла вгнатись за ритмом Стефані на каблуках і сказала, що потім наздожену.
   -Не сподобалась Стефані?
   Хах. Я навіть не знаю... Сказати "так" чи "ні".
   -Не знаю...
   -Мені теж не надто сподобалась,-посміявся містер Клаус-але я співпрацюю з її батьком, отож, інколи, мені приходиться терпіти її.
   -Чому ви не розказали Зедові те, що я зразу погодилась піти на цю шт...на цей прийом і взагалі про нашу розмову?
   -Я тобі б усе радо пояснив, та то до нас вже біжить Зед. Але скажу коротку. Я хочу попросити в тебе одну послугу на рахунок Зеда. Прийди до мене в вівторок десь на 18-19 годину. Я тобі адресу скину по пошті.
   -Доб...,-хотіла б я сказати, якби мене не перебив Зед.
   -Кайлі?
   -Що?
   -Не хочеш потанцювати?
   -Не проти.
   Коли я вже йшла з Зедом, я на хвильку обернулась до його батька. Він усміхався. Але я не можу зрозуміти одного-чи не побачила я в цій усмішці чогось лукавого?
   -Що ти робила біля нього?-голос Зеда звучав трохи напружено, проте він хотів це сховати.
   -Якийсь п'яний чоловік зотів, щоб я з ним танцювала і твій батько...Врятував мене. А в тебе як справи зі Стефані?
   Він обернувся до мене:
   -Ревнуєш?-сарказтично й водночас хитро запитався він.
   Ні, не ревную.
   -Ага, звичайно. Просто вона на тебе око поклала,як мені здається.
   -Ти теж бачила, як вона оглядала нас?
   -Цей погляд, напевно не помітила тільки вона,-посміялись ми.
   -Може не треба йти танцювати?-запиталась я.
   -Чому?
   -Я можу десь протупити.
   -Ти не протупиш. Подумай, як мені боляче буде, якщо ти каблуком станеш на мою тендітну ногу,- саркащтично промовив Зед
   Не знаю, чи це подіяла Зедова нога, чи я справді краще танцюю, але все було досить  добре. Я взагалі не тупила.
*****
   Подивившись на годинник, я зрозуміла, що вже 10. Ми тоді стояли з Зедом на балконі.
   -...Якийсь толк від Стефані є. Вона мені показала цей балкон, а тут справді малолюдно й відкривається красивий вид.
   -Підтримую,-в цей момент, до нас підійшов офіціант й подвв нам вино.
   -Тут ж немає бассейну?
   -Не знаю, напевно ні. А що таке?
   -Останній раз, коли ти пив, потім ти плавав в ньому і Джек тебе рятував.
   -Це були помилки молодості.
   -А зараз ти старий?
   -Через місяць і один день буду.
   -В тебе день Народження 31 грудня? Класно.
   -Нічого класного. Це Новий рік і всі святкуюсь з сім'ями. І 17 років свого життя, кожне день Народження я провів з батьками.
   -Ну все не так погано, я можу прийти до тебе вдень і принесу тобі подарунок.
   -Оххх, дякую.
   -Ти не хочеш ще йти?
   -Нічого не маю проти.
 

P.s буде ще продовження цієї глави, просто ця вже завелика~