Дівчина з кексами

Глава 28

                       Кайлі
   Звичайно,ми не могли піти, не попрощавшись з батьком Зеда. На щастя, це мало б відбутись доволі швидко. Мало б.
   Коли я вже казала "до побаченн", то почула знайомий мені голос. Стефані. Мені здається, Зед помітив її не пізніше ніж я, але до того часу, я вже встигла вчепитись в його руку. Сподіваюсь, Стефані подумає, що ми зустрічаємось. Не залежно від того правда це, чи ні.
   Тільки Стефані побачили те, що я тримаюсь за мою Зедову руку, настрій в неї відразу змінився. Здивована?
   -Я хотіла попрощатись з вами,-усміхнулась вона.
   -До зустрічі,-надзвичайно весело усміхнулась я. Зед теж.
   ХАХАХАХАХХАХАХ. Хочу побачити лице Стефані,коли ми розвернулись з Зедом. Можу закластись, мене вона захотіла вбити. Але в цій ситуації, я поступила трішки егоїстично. Я могла б і не брати Зеда під руку. Але, якщо логічно, то вона мала б подумати, що ми зустрічаємось з Зедом. Якщо це їй не помішало, то не знаю, чи помішає це. Але настрій в неї, явно опустився.
   Звичайно, все не так добре. Коли ми виходили з будівлі, почався легенький дощик. Справді легкий. Але коли ми дойшли до машини, це вже була гроза. І я, і Зед промокли до нитки. Клас.
   -От і кінець моїй зачісці і мейку,-простогнала я.
   -Хахаха, нічого, тебе таку прекрасну тільки я побачу,-сарказттчно мовив він.
   -Сподіваюсь, це був сарказм. А я була прекрасною.
   -Тобі не холодно?
   -Не дуже, швидше мокро.
   -Хах, окей.
   Доки ми їхали, обоє були в своїх думках. Тільки я помітила одне. Доки Зед мене довіз додому, то пчіхнув разів 15. А знаючи його, це не приведе до нічого доброго.
   -Перестань пчихати.
   -Я не м...*Апчхі* ожу.
   -Тоді, зараз ми йдемо до мене, перечекаєш дощ. Тому що, я вже на власному досвіді знаю, що якщо ти хворієш-це не найкраще на, що приходиться дивитись.
   -Ну якщо ти так наполягаєш...
   -Ні, не наполягаю,-а взагаліто, наполягаю-Просто, якщо ти захворієш, то це може припасти на понеділок, а це означає, що я втрачу 30$.
   Поняття немаю,навіщо сказала йому піти. Можливо,через те, що не хотіла сама залишатись вдома...Хоча,доля правди була й в тому, що я сказала:пчихання Зеда-явний признак наближаючоїсь хвороби. Так що, йому краще попити чаю.
   Коли ми зайшли додому, ніг я не відчувала. Туфлі намокли і сильно натерли мені ноги. Тож не дивно, що в мене кровоточила права нога.
   -Клас,-роздратовано промовила я.
   -Чому в тебе з ноги йде кров?
   -Туфлі.
   -Бе.
   -Дякую за допомогу. Йди на кухню, я тебе дожену,-Зед мене послухався і слухняно поплентався на кухню.
   *****
Зед
   *****
   -Де вона пропала,-бурмотав я собі під ніс.
   За цей час, я вже зробив собі чай і допивав його. Не думаю, що Кайлі дозволила б мені щось чіпати, але вона сама винна. Нема чого, мене лишати самого.
   -Що ти там бурмочиш собі?
   О Боже. Я аж здригнувся. Відколи вона мене лякає?
   -Не лякай мене так.  Я з гарячим напоєм в руках.
   -Який ти вже допив,-посміялась  вона.
   І тут я помітив, що вона в шортах і футболці. Які трохи прилипають до її тіла. Краще б я не помічав.
   -Тільки з душу?
   -А,так. Тримай, я принесла тобі штани і футболку свого тата. Сподіваюсь, тобі не буде огидно...
   -Ні, особливо, врахлвцючи той факт, що я зараз сижу в мокрому костюмі і з мокрою головою.
   -Якщо хочеш, можеш піти в душ.
   Ггггг. Тепер її черга чекати на мене.
*****
   Найприємніше відчуття за сьогоднішній вечір. Я змив під гарячою струєю усі каплі дощу, які ще не висохли і за 10 хвилин, був як новенький. Речі містера Бенетта були трохи великими на мене, але мені повезло, що на штанах була резинка. Тримались вони непогано.
   Єдине, що мене бісило. Моє волосся. Ненавиджу його, коли воно мокре. Якщо я сам його розчісую і сушу-це займає до 40 хвилин часу. А ходити з мокрим волоссям я не хочу.
   -КАЙЛІІІІІІІІІ
   -Не волай так. Зараз 1a.m.
   -Ти можеш мене розчісати і посушити волосся,-я скащав це швидше зі змушуючим тоном, а не питальним.
   -Що?
   -Нуууу,якщо я сам буду його чесати, то це займе багато часу, а ходити з мокрим, я не хочу.
   -Окей. Пішли в ванну.
   *****
Кайлі
   *****
   В Зеда нереально м'ягке волосся. Справді. Навіть, коли воно мокре. І хоча ідея розчісувати його, не видалась розумною, але чому б і ні. Чим б ще зайнятись в 1 ночі?
   І це так весело. Дивитись, як його волосся стає кучерявим.
   -Ти що, плетеш мені косички?
   Ой, я забула, що ми зараз перед дзеркалом.
   -Ага, воно просто дуже м'ягке.
   -Сподіваюсь, це комплімент. До речі, де твоя мама?
   -Вона поїхала до подруги. А це означає, що не буде її до завтра.
   -Дощ так і не припиняється.
   -А, так. Можеш лишитись в мене. Але спати тобі прийдеться на дивані. І навіть не думай вилазити на ліжко. Тоді ти був п'яним, а зараз тверезий.
   Не знаю, коли ми з Зедом перейшли ту грань дружби, коли він може залишатись в мене ночувати. Але
   -Мені байдуже, де спати.
   -От і добре. Напиши або подзвони своїй ма...
   *БАБАХ*
   *Вимикається світло*
   Перші декілька секунд, я не розуміла, що сталось. Але вибило світло.
   -ЗЕДДДД,-я розуміла, що стою в 3 см від нього, але я боюсь темряви. Занадто.
   -Кайлі,-серйозним голосом мовив Зед-Я теж боюсь темряви.
   Ахахахаха. Добре. Не смішно.
   -Як же так?В нашому дуеті може бути тільки одна людина,яка боїться темряви.
   -Зі всією моєю повагою,цією людиною будеш ти,-сарказтично мовив ти.
   -Я б з радістю тебе послала, але я не хочу сидіти у ванній, коли надворі шримить і блискає. Тай світла немає, отож, як мені здається, треба хоча б вийти в коридор.
   -Підтримую.
   Стоп. А як мені знайти одіяло? Я нічого не бачу, телефон мало помагає, а в шафі я сама не розберусь.
   -Тобі не холодно?
   -Ну... Трішки.
   Ідея з тим, що Зед буде спати без одіяла відпала. Але я не покидала надію і шукала одіяло. Яке, не знайшла.
   -В мене немає зайвого одіяла.
   -Нічого, я й можу так поспати.
   Я мала б сказати"О, ні, так не можна, тобі ж буде холодно"
   -Окей.
   І я не зла. Я дала плід.
01.12.19.
   *4p.m.*
   Мене розбудив грім. Хотіла спробувати, чи працює світло, та не хотіла будити Зеда. Вирішила випити води. Але вона була біля дивана.
   Доки дойшла до води,чуть не вбилась. Вашко йти, не бачучи, нічого. І ненароком, я торкнулась Зедової руки. Вона була холодною. Змерз?
   Такс, згадуємо, як робмла коись мама, щоб зрозуміти, що мені холодно... Я торкнулась його носа. Теж холодний.
   -Зед...ЗЕД,-я спробувала тихенько його розбудити. Не вийшло.
   -Що...?
   -Ти весь холодний.
   -Ііі?Я спати хочу...
   -Йди на ліжко.
   -Щооо?
   -Йди на ліжко. Я не збираюсь відмовлятись від одіяла, думаю якось поділемо його.
   Він не відмовився, а одразу пішов. Значить,йому справді холодно.
   Я випила води і пішла до нього.
   Лягла з іншого краю і віддала йому майже ціле одіяла.
   Почула,як він сопе, вже через 10 хвилин. Через 20 хвилин,він обернувся до мене, принаймі мені так здається. Я була обернута спиною.
   Я довго не могла заснути. Справді довго. Пройшло десь сорок хвилин і я тільки почала засинати. Якби, хтось не обійняв мене. Я пробувала забрати руки Зеда, але він ьримав їх занадто міцно довуола моєї талії. Хотіла його розбудити, але потім передумала. Його руки вже теплі,та фаланги пальців ще холодні. Йому справді важко загрітись, чи так завжди. Засинала я вже зі звуками сопіння Зеда над.
   *****
   *9a.m.*
      Коли я встала, Зеда не було. Оглянулась довкола, теж не було. Покрутилась трохи і вирішила його знайти. Чуть не впала з ліжка, але не впала. Коли я підійшла до дивана попити води, чуть не впала. На підлозі з того боку, де спав Зед. Ну...Він спав. Досі. На підлозі.
      Вся вода, яка в той момент, була в мене в роті. Вийола на нього. Фак.
      -Щ...Чому я на підлозі...І чому я мокрий...
      -Еее...Нуу... Я вирішила вилити на тебе трохи води, щоб ти встав,-йому не облв'язково знати, що вода, яка на ньому, з мого рота.
      -А що я роблю на підлозі?
      -Цього я сказати не можу. Коли я проснулась, ти вже валявся.
      -Дощ вже перестав.
      Ой, а я й не помітила.
      -А, так.
      -Тоді я напевно піду... Допоки, дощ не почався.
      -Угу.
      Через 20 хвилин, Зед вже пішов. І ще, він весь час нив, що хоче їсти. Цікаво,як це виглядало. Хлопець в смокінгу в швидкому темпі, їсть гарячі бутерброди. Геніально.
      Десь через годину, приїхала мама. Розпитувала мене про ту подію і я розказала все. Ну... Я не розказала про розмову з містером Клаусом. Про те, що Зед був тут, я розказала. Мама навіть не здивувалась.
02.12.19
    В школі, все було надзвичайно спокійно. Я розказала Джошу про все, що сталось і він мене у всьому підтримав. Йому теж цікаво, чого хоче містер Клаус.
    І сьогодні, я це взнаю.
*****
   Я зайшла до великої споруди в центрі міста. Містер Клаус скинув мені координати по пошті.
   -Cameron's dance,-протараторила я собі. Вдома, я загуглила, що це. Хоча й по назві, зрозуміло. Мережа танцювальних шкіл по всій Каліфорнії. І містер Клаус-власник цього всього? Хоча, по ньому видно. Доволі хороша фігура. І тепер, не дивно,чому Зед вміє танцювати.
   -Доброго дня,-зі мною привіталась жінка, років 30. Доволі красива. Блондинка з коротким волоссям та хорошою фігурою.
   -Доброго... А містер Клаус?
   -Він на зборах. Ви по запису?
   -Ні...Але він сказав, що я можу прийти в вівторок десь у 18.
   І тут,як я зрозуміла, зі свого кабінету вийшов містер Клаус.
   -О, Кайлі, можеш зачекати 20 хвилинок,-усміхнувся він.
   -А...Так.
   -Енн, принеси їй чаю.
   -Звичайно, любий.
   Любий?Нова дружина?
   Сподіваюсь,чай не буде отруєним.
   -Дякую.
   Вона усміхнулась.
   Правда,місер Клаус вийшов не через 20 хвилин, а через 40. Ну добре.
   -Доброго дня...
   -Привіт.
   -Ви просили, щоб я прийшла... Для чого,-люблю питатись одразу.
   -Чи не могла б ти мені допомогти в одній справі. Я б хотів налагодити стосунки з Зедом. Мені потрібно... Цей весь бізнес піде в нікуди, якщо я його не передам спадкоємцю. Продавати не хочу, занадто багато всього. А Зед ніколи не погодиться на це, якщо в нас будуть погані стосунки. Чи не могла б ти зробити так, щоб Зед перестав мене ненавидіти...І так, щоб ми з ним зустрічались в "неофіційній" обстановці.
   -Я...Я...Ні, я не зможу. Зед мене не послухає...
   -Ну...Я хотів по хорошому...Я знаю, що послухає. І до того ж... Я не думаю, що ти хочеш їхати від своїх друзів...
   -До чого ви видете?
   -Я можу запропонувати твоїй мамі вигідне місце в іншому місті...
   Він досі усміхався. І тепер я зрощуміла цю усмішку. Вона не передчувала нічого доброго.
   -Ви цього не зробите.
   -Не зроблю, якщо ти поможеш мені. Тай від тебе мало, що потрібно. Просто помири нас.
   -Чому ви самі цього не можетк зробити?
   -Пробував. Усі ці роки. Нічого не виходить. Так що? Ти допоможеш?
*****
   Коли я вже була за коридором, в мене потекла сльоза. Одна. І я швидко її витерла. Я не розумію, що це було. Чому я не відмінила заняття в той день? Чому щось не сталось?
   -Де у вас вбиральня?
   -Прямо,докінця.
   Коли я зайшла до вбиральні, я просто стояла в ступорі. Мені було всерівно на макіяж, та вода не змогла нічого стерти. Мені було занадто погано. І цей ідіотський чай. Він захотів вивернцтись назад через те, що я заплакала. І чому, саме в цей момент, до вбиральні зайшла ця секритарка.
   -Все добре?
   -Ттак.
   -Ні, не добре.
   -ВАШ ЛЮБИЙ ЗМУСИВ МЕНЕ БРЕХАТИ ДРУГОВІ,-хотіла сказати я, та сказала-нічого, страшного, справді, дякую.
   -Мене звуть Енн,якщо хочеш, то приходь,-усміхнулась вона-я вислухаю.
   -Дякую,-усміхнулась я. Це справді мило з її боку.
   Вона залишила мені коробку з салфетками. Цікаво, чи це містер Клаус її послав...