Дівчина з кексами

Глава 17

13.10.19
Тільки вранці, я зрозуміла, що Емілі так і не приїхала на матч. Або я, просто , не помітила її. І ще, я зрозуміла, що проспала.Швидко намалювавшись і вдівши чорні джинси і легку білу сорочку, я вибігла до Джоша. На останок, прихвативши з собою круасани.
-Що ти така жвава?
-Я проспала.
-І тому, ти зараз будеш їсти круасани, загрязнявши салон автомобіля?
-Цьом.Слухай...Емілі...Вона приїхала?
-Ні, Денні засмучений. Але він сказав мені, що вона має приїхати сьогодні.
-Сподіваюсь...
В цей момент, до нас підсів Денні.
-Джош вже розказав?
-Що розказав?-захистилась я
-Значить розказав...-тяжко, вздохнув Денні.
-Не засмучуйся... Ми не звикли тебе, таким бачити.
Джош мовчав.
-Нууу...
-Хочеш круасан?Якраз з шоколадом.
-В тебе є круасан?-з більшою цікавістю, запитався він.
-Ггггг,є. Я не втигла поїсти. Хочеш?
-Угу
Тепер Денні їв круасан і, він, явно, був щасливіший.
-Тобі легше?
-Трішечки.
Я поділилась з Джошем, також. І до школи, ми їхали мовчки, поїдаючи круасани.
-До речі, можливо, Емілі зайде до школи, якщо приїде...
-Тоді приводь її до мене, хочу побачити її.
Денні усміхнувся.
В школі усе було нормально. Я ходила з Елізабет, а Зед з Джеком волоклись ззаду нас. Дивитись на Джека, мені несильно хотілось, адже я знову могла щось ляпнути.
-КАЙЛІІІІІІІІІІІ...
До мене підбіг чорний клубок волосся.
-ЕМІЛІІІІ,ПРИВІТ.
Емілі-молодша сестра Денні. При тому, в них різниця в один рік. Коли їхні батьки розводились, вони "розділили"їх. Емілі поїхала з мамою, а Денні залишився з татом. Хоча й усі казали, що це неправильно, та їх батькам було всерівно.
Емілі, завжди була тихою,порівняючи з Денні. Завжди ходила в косичках і, коли я бачила її останній раз, вона ще ходила з брекетами. Але вона, явно змінилась. Ззовні. Тепер в неї довге хвилясте чорне волосся, брекетів немає. Емілі аже вища за мене, хоча й фігура залишаламь досить гарною.
-Як ти поживаєш???Я так сумувала за тобою.
-Добре, а ти як з мамою?
-Теж непогано. А де Денні?
-У них з Джошем фізкультура, лумаю зараз вони десь у спортзалі, ще пам'ятаєш, де він?
-Чесно, я була б не проти, якби ти провела мене. До речі, хто це ззаду тебе?
-Так, хто це ззаду тебе?-трози розлючено, промовив Зед.
Елізабет й Джек мовчали.
-Ой,так. Вибачте. Знайомтесь. Це Емілі-молодша сестра Денні. Це Елізабет, Джек і Зед.
-Приємно познайомитись,-сказала Елізабет
Джек й Зед усміхнулись. При трму, усмішка Зеда була наіграною, хоча помітили це напевно тільки я і Джек.
-Мені теж, то Кайлі... Можеш мене провести до Денні?
-Сподіваюсь, ви не проти?
-Звичайно, зустрінемось ще,-вимовив швидко й трохи злісно Зед і швидко потягнув за собою Елізабет й Джека.
Боже. Він, що, обідився???
-Твій хлопець?-захихотіла Емілі
-Ні.
-Ясно... Тоді... Йдемо до Денні?
-А, угу.
По дорозі до залу, ми мали зустріти Ешлі. Але вона, навіть не усміхнуламь Емілі.
-Ви посварились?
-А... Так, дещо сталось.
-І що?
Я, звичайно, нічого не мала проти Емілі, але ми не настільки подруги, щоб я їй про таке розказувала. Якщо захоче,то випитає у Денні.
-Нічого такого...Просто ми більше не друзі.
Вона змовчала.
Тільки ми зайшли в зал, ми відразу побачили Денні. І Емілі відразу ж побігла до нього. І побігла так, що вони обоє впали.
-ДЕННІІІІІІІ
-ЕМІІІІІ
-Гей, ви двоє. А ну, з поля. Зараз, взагаліто, почнеться урок. А вам тут не місце,-прокричав вчитель.
-Ден, я зачекаю тебе тут.
-Угу, Кайлі, ти теж приходи сюди після уроку.
-Добре.
Весь цей час, Джош незронив і слова. Він несильно любив Емілі. Як і вона його.
Я ж пішла на урок. І так само й повернулась.
Джош і Денні вже стояли біля Емілі.
-Довго чекали на мене?
-Ми й самі тільки підійшли,-усміхнувся Денні.
А Денні сяяв яскравіше ніж сонце. Він, справді був радий, побачитись з Емілі. Так само, як і вона.
-Ми могли б зустрітись десь у кафе? Відсвяткуємо мій приїзд, я за все плачу,-посміялась вона
-Я зможу, але тільки десь на 18:30, нічого?-сказала я
-Нічого. А ти, Джош?
-Я н...-в цей момент, я щипнула його за руку,-Ннн....Я зможу.
-Окей,тоді на 18:30?
-Зустрінемось в Coffee Mall?
-Окей
В школі більш нічого й не було. Знла і Джека, я більше не бачила, а ходила з Елізабет.
Після уроків, швиденько, зайшовши додому і, прихопивши свої речі, я побігла на заняття. Заняття у Зеда було другим, на 17:00.
Як завжди, його мама дуже радо мене зустріла. Занадто хороша жінка. Зед, як завжди, вже чекав на мене.
-Привіт...
-Угу.
-Ще обіжений?
-А, ні. Я й не був обіженим, просто не сподобалась та чорнява дівчина.
-І чим вона тобі не сподобалась?
-Не знаю... Якась дивна.
-Вона не настільки погана, як ти думаєш.
-Побачимо.
Заняття проходило досить нормально. Попррщавшись з Зедом та його мамою, я хутко пішла до Coffee Mall. Якось, мала встигнути.
На мене вже чекали усі троє:Джош, Денні та Емілі. Ми пішли у Starbucks і потім у якесь кафе, правда, не пам'ятаю у яке.
-Я знаю, що ми й не такі близькі, та тут, ви мені найближчі люди і я б хотіла сказати вам усім,-розпочала говорити Емілі- Я залишаюсь у Каліфорнії, з вами.
І тут, офігіли всі. Прям повністю. У нас з Джошем відкрився рот, а реакція Денні... Він був щасливим.
-ЩОООООО, А ЯК МАМА?-аж дуже жваво, запитався він.
-Мамі дали роботу заккордоном, вона хотіла, щоб я поїхала з нею, та я вирішила залишитись тут. Занадто скучила за тобою.
Коли Емілі це говорила, було явно чутно, що, вона говорить щиро. Вона завжди такою була.
-Який ж я радий!!!-пищав Денні
-Приєднуюсь до привітань,-сказала й я.
-Ну що ж... Думаю, зживемся,-сказав сарказтично Джош.
-І я така думаю,-відповіла, сміючимь Емілі.
Давно я так не сиділа з ними. Не маю, на увазі, Емілі, але хлопців. Я сумувала за такими посиденьками. Ми ще сиділи в кафе десь годину і всі розмовляли жваво. Навіть Джош з Емілі перекинулись декількома фразами. Прогрес.
Денні й Емілі дили недалеко від Coffee Mall, а мене відвіз Джош.
-І як тобі, новина?
-Уххх, цікаво. Але я не проти, а от чи ти не проти?
-Ну, це не моя справа. Тай вже, якось витримаю її.
-Хах
Я не знаю, чому вони так не любили один одного. Хоча Джош, завжди її нащивав її "коротишкою" або "очкастую", коли ми ще були малими. Отож, думаю, ця ненависть ще була в дитинстві.
Більш такого нічого й не було.
14.10.19
Погодка сьогодні НУ ДУЖЕ БЄ. На дворі дощ. Хоча, я , навіть, здивована, адде зі мною зараз все добре. Я оділась і пішла їсти, на сніданок були вафлі. Це добре. Після цього, пішла до Джоша.
-Слухай, а з нами тепер буде їздити Емілі?
-Думаю, що так. Але ще не сьогодні... Сподіваюсь.
-На що сподіваєшся?-в цей момент, в машину ввірвався Денні.
-Сподіваюсь що.......Кайлі зробить мені шоколадні кекси.
-Кайліііі, я теж хочу кексів.
-Можеш радуватись , Денні. Джош, вже пообіуяв мені мьогодні купити обід ,так що для тебн кекси будкть безкоштовні.
-Ураааа,-мовив Денні.
Я переможено усміхнулась Джошеві. 1:0 в мою пользу.
В школі,здивовано для себе, я ходила разрм з Денні, Джошем і Елізабет. При тому, Ліз була на 7 небі від щастя. Я йшла задом-наперед, доки, ЯК ЗАВЖДИ, НЕ ВРІЗАЛАСЬ В КОГОСЬ.
Томас.
-Ой, привіт.
-Алоха.
-Що такий веселий?
-Хотів в тебе дещо попросити, але потім. До речі, зто твої друзі?
В цей момент, я зрозуміла, що єдиного, кого знав Томас з цієї компанії-я
-Ой, я щось забула. Знайомтесь: Томас-Елізабет,Томас-Джош,Томас-Денні
-Нас можеш не знайомити, ми й так, вже знайомі,-обізвався хтось позаду Томаса, але я не могла розгледіти через те,що ЛЮДИНІ ЗІ ЗРОСТОМ 1.60 ВАЖКО ЩОСЬ ПОБАЧИТИ ЧЕРЕЗ ЛЮДИНУ ЗІ ЗРОСТОМ 1.85+
Принайм, я не знала, хто це, допоки через спину Томаса не вилізло біляве кудряве волосся.
-А з Джеком, ви знайомі?
-Ні, але скоро будемо. Привіт. Я-Джек
Кайлі, не дивись в очі Джеку. Кайлі, не дивись в очі Джеку.
-Томас,-усміхнувся той.
-Еееее, а де Реббека?-спробувала я, пепевести тему, щоб забути про Джека.
-Вона десь бігає по школі, я прийшов шукати її, але, якщо вже щустрів тебе, то пам'ятаєш про, що ми говорили в п'ятницю?
-Так, звісно
-Тоді... Ти, не проти мені допомогти?
-Залюбки.Коли?
-Субота, 19:00. Я тебе заберу.
-Добре.
-Тоді,-він обернувся до всіх-Ви не проти, якщо я вас покину і пілу шукати свою подругу?
-Звичайно,-псміялась Елізабет
І в цей момент, я зрозуміла, що ніхто не зрозумів про, що ми говорили і тепер усі думають, що ми йдемо на побачення.
-Реббека-його дівчина?
-Еее...Ні
Зед заржав. Я подивилась на нього поглядом"Хоча я й не догнала тоді Джека, та тебе я дожену", і він відразу замовк. От і добре.
-Знаю, як це виглядає. Та мені, просто, потрібно йому допомогти. Так що, можете не сватати мене з ним.
І в цей момент, продзвенів дзвінок. Дякую.
Всі так швидко розбіглись, як і зійшлись. От і добре.
Після школи, я побігла на репетиторства, а більш такого нічого й не сталось.
15.10.19
Середа,як на диво, пройгла ідеально. От серйозно. Взагалі нічого не сталось. На мене ніхто не злився, не було "непонятних" ситуацій і так далі. Хоча, після школи, я зустріламь з Джошем і розкозала йому про вчорашню ситуацію. І пояснила йому, в чому хочу допомогти Томасу. Джош точно нікому б не сказав. А так, то вза.галі нічого такого й не було.