Дівчина з кексами

Глава 13

03.10.19
   Я не спала майже цілу ніч. Навіть не так. Цілу ніч. Думати про ту тварину, яка зробила чутку-легко. І тепер я-лінивий слоник. Не хочу йти кудись. Не хочу їсти. Нічого не хочу. Але піти до школи мені прийшлось.
   Я дуже сонно пішла до Джоша. Він дивився на мене дуже здивовано. Дуже.
   -Привіт...
   -Привіт. Що ти якась...  Ніби померти хочеш
   -Ніііі, чому ж померти. Можна і поспати.
   -Ти не спала?
   -Ні.
   -Чому?
   -Як думаєш? В школі ходять чутки, що я переспала з Зедом, Еліз.... Усе.
   -Ти щось хотіла сказати.
   -Ні, не хотіла.
   Він змовчав.
   Потім підтянулись і Еш з Денні. Вони відразу помітили мій стан і мовчали всю дорогу. Я змогла, хоча б подрімати 15 хвилин.
   В школі нічого не змінилось:всі поглядували на мене і я бісилась через це. Я ходила зла на все і на всіх.
   -Як мені хочеться знати, хто це зробив
   -І ти не одна,-відповіла Еш
   -Нічого. Можливо скоро й буду знати.
   -В сенсі???
   -Ой, та нічого, забий
   -Ніііііі, мені цікаво.
   -ЗАБУДЬ
   -Чому ти така зла?-обурено, запиталась Ешлі
   -ТОМУ, ЩО ТОБІ НЕОБОВ'ЯЗКОВО ЗНАТИ ВСЕ.
   Я трохи крикнула. Ідіотка. Ешлі обернулась і пішла. Навіщо?
   -Ідіотка...-пробормотала я.
   І в цей момент, ЗВИЧАЙНО, я не могла, не зустріти Зеда.
   -Що ти так крикнула на неї?
   -Це не твоя справа.
   -Ясно. Ти невиспана?
   Тепер, я нагарчала і на Зеда. Чому такий поганий день.
   -Вибач. Так, невиспана.
   Джек мовчав.
   -То йди додому. Хочеш я тебе відвезу?
   -Я не можу.
   -Чому ж це?
   -Нуу... Зараз, як мінімум, середина шкільного дня.
   -Нічого. Тобі ж погано.
   Мені справді погано.
   -Погано. Але... Та не можу я
   Зед підійшов до мене ближче... І... Взяв мене на руки. Ну, як взяв. Перевернув. Моє лице було в районі його плечей, а ноги він тримав, щоб я не впала.
   -ВІДПУСТИ МЕНЕ
   -Не збираюсь.
   -ЧОМУ Ж ЦЕ?
   -Донесу тебе до машини. А там вже і додому відвезу.
   Я мовчала. Всерівно. Зед все правильно робить. Мені настільки погано, що всерівно. Просто, нехай довезе мене додому.
   Він доніс мене до машини. Ми сіли і поїхали. Я думала, що засну, але сну не було. Взагалі перехотілось спати.
   -Чого ти не спала?
   -Я думала.
   -Про що?-посміявся Зед
   -Про чутки.
   -Чутки?
   -Чутки.
   -А, точно. Я вже й забув. Нащо ти про них думала?
   -Дістали косі погляди.
   -Просто забий.
   -Хочу взнати, хто розказав цю брехню.
   -Чому ти так паришся на цей рахунок?
   -Ну. Не хочу, щоб хтось думав, що ми спали разом.
   -Але ми ж спали разом,-посміявся він
   -Але ми ж не спали... Ну... В цьому сенсі.
   -Якщо хочеш, я можу включити якусь музику, щоб ти не заснула.
   -Не треба. Хочу тишини.
   Він мовчав десь 5 хвилин.
   -А як ти збираєшся взнати, хто чутку розпустив?
   -Є один план. Забий
   -Мені цікавоооооо
   -Ні. Зед, я хочу спати.
   -Ну добре-добре. Так як,мені шкода тебе, то я мовчатиму.
   -Дякую.
   Через хвилин 15, ми вже приїхали додому. Я подякувала Зедові за те, що відвіз. Тільки я зайшла, я відразу відмінила всі заняття та подзвонила мамі. І вляглась спати. Коли я подивилась на будильник, була 20. Добре я ,звичано, поспала.
   2 пропущених від Джоша і 1 від Денні. Зед написав в інстаграмі. Ешлі нічого. Напевно, сильно обідилась. Та в будь-якому разі, зараз не до того. Мама вже була вдома. Я передзвонила Джошеві та Денні. І відписала Зеду. Більше нічого не хотілось.
   03.10.19
   Кінець тижня. Не можу, не радіти цьому. Настрій у мене, явно, був кращий. Можливо через те, що я нормально поспала. Швиденько вділась, поїла і побігла до Джоша. На кухні мама запиталась, що вчора було зі мною, а я просто відповіла, що прихворіла. Сподіваюсь, вона повірила.
   Я відразу сіла до Джоша в машину. Ми говорили. Звичайно, він запиьався як я, але думаю він помітив, що енергії в мене дуже багато. Коли Ешлі і Денні сіли, Еш говорила до мене, як завжди. Думаю, перезлилась.
   Через декілька годин, ми вже розмовляли, як завжди. Нічого особливого.
   -ПРИВІТТТТ!-прокричала Реббека
   -Хелоу
   -Як ти???Мені розказували, що тобі вчора було погано
   -Мені вже набагато краще. Дякую. А ти як?
   -Ойййй, я цей тиждень трохи зайнята. До речі, Ешлі, ти не проти, якщо я вкраду її на декілька секунд.
   Еш кивнула
   -Не хочеш прийти до мене на вечірку в суботу?
   -Я не проти. А який повод?
   -В мене день Народження... І в Девіда...
   -Оууу, це нічого. Ми вже усе вирішили.
   -Коли ви встигли?
   -Ми зустрілись га вечірці у Елізабет.
   -Хах, ясно. То прийдеш?
   -Окей
   -Тоді зустрінемось.
   Ми розійшлись. Ешлі не питала про, що ми говорили. Навіть не схоже на неї. Та в будь-якому разі, більше нічого й не було. Ми ще зустріли Зеда й Джека, вони запитались чи краще мені. Звичайно, що краще.
   На наступний урок, я зустріла Елізабет.
   -Ти не проти, якщо я прийду до тебе?
   -Нууу... Добре
   -Тоді добре. Я зайду в 17.
   Елізабет пішла.
   -Від коли, ви стали такими подругами?-запиталась Еш в мене.
   -Мене приклали парою до неї на біології. І в нас спілний проект.
   Добре, що у нас з Ешлі не спільна біологія.
   -Ясно.
   В школі більш нічого й не було. Я прийшла додому, зробила домашку і мені написала Елізабет, що буду десь через 5 хв. І рівно через 5 хв, хтось постукав у двері.
   -Привіт
   -Привіт. Заходь.
   -Думаю, ти будеш зараз рада.
   -І чому ж це?
   -Напевно, завтра я тобі скажу, хто твій розпоісюджувач чуток.
   -БОЖЕ.Дякую. Я не думала, що ти Зайнялась цим.
   -Я вже тобі казала. Я не таке стерво, як ти думаєш. І тим більше. Якщо я й буду зустрічатись з Джошем, то не хочеться ворогувати з його найкращою подругою.
   -І не будеш ревнувати його до мене? Раптом, я така погана, все життя любила його і потайки, буду ненавидіти тебе.
   -Ти не вмієш брехати.
   -Иииии. Добре.
   Елізабет запропонувала піти по магазинах. І я з радістю пішла. Ми проходилм десь 2 години і не було такого моменту, щоб ми мовчали. Ми говорили про все. І як не дивно, я ще більое впевнююсь в тому, яка вона хороша. Але це дивно. Занадто дивно.
   Десь біля 20, вона відвезла мене додому. Цей вечір, я аж дуже добре провела. Та в будь-якому разі, по словам Ліз, я мала б взнати, хто ця людина. І ще завтра день Народження у Реббеки. Потрібно щось їй купити. І як умога, швидше.