Нестабільна

Частина 14

Темна вулиця. Дорога. Спалахи вогнів. Чорний байк. Величезний особняк. Чоловіки в чорних костюмах.
- Енді, де ти була стільки часу? Третя година ночі, ти геть совість втратила?!
Червона помада. Рожевий оксамитовий халат. Холодний погляд.
- Не твоє діло.
- Мені все одно, але твій батько хвилюється. Могла хоча б подзвонити...

- Ти могла хоча б подзвонити. Я чекав твого дзвінка... Енді? Енді?
-Не хвилюйся, мені не боляче.
Довге каштанове волосся. Пересохлі губи. Змарнілий погляд.
- Ти обманюєш мене.
- Я люблю тебе більше за життя, Енді...

- Чому ти завжди обманюєш мене, Енді?! Я ж люблю тебе. Енді, скажи хоча б щось!

З моїх вуст зривається важкий вдих, коли я зриваюся з місця, різко прокинувшись. Витираю піт з обличчя, намагаючись розгледіти хоча б щось в нічному мороці. Мені знову наснилось жахіття. Уже другу ніч поспіль. Повільно опускаю голову на подушку, намагаючись вгамувати шалене серцебиття. Здається, мені снилася мама і Хейлі, а ще там був якийсь чоловік, але я не запам'ятала його обличчя. Усе виглядало так... Знайомо. Той дім, який мені приснився...зовні він виглядав так само, як і реальний будинок, в якому я жила. Це лякає мене ще більше, адже з кожною картинкою, яка з'являється в моїй голові, цей сон все більше починає скидатися на... Спогади. Щось схоже снилося мені кілька місяців назад, тільки один раз. Я не знаю, можливо, через те, що я вже перестала приймати ліки, які мені щоденно підсовували в божевільні, до мене почала повертатися пам'ять? Як би було добре, якщо б я усе згадала. Невелике хвилювання з'являється в моєму серці, разом з цією думкою. Хотілося б мені поділитися цим з Вільямом, але він уже напевно спить. Учора нам вдалося пообідати смаженою картоплею, яка виявилась дуже смачною і навіть не підгоріла. Я вважаю, що це досягнення. Смачнішої картоплі я ще у своєму житті не їла, справді. До самого вечора Вільям продовжував кидати у мій бік зовсім не дотепні жарти, на які я намагалася не звертати уваги. Після такого ситного обіду мені вже й не хотілося вечеряти, тому, прочитавши ще кілька десяток сторінок «Форреста Гампа», я заснула і сподівалася, що після такого насиченого дня зможу нормально виспатись, але... Схоже, що вже не вийде.