Нестабільна

Частина 19

-Еліоте, а куди ми їдемо? У клубі нам більше не можна залишатися.
-Знаю,- ледь чутно відповідає Еліот, а тоді прочищає горло і звертається вже голосніше, спрямувавши задумливий погляд у даль. - Саме тому, я везу вас до своєї мами і сестри у...
-Що?!- Віл різко зривається з моїх колін, щоб вражено глянути на Еліота через дзеркало.
Я думала, що він уже заснув.
- Поживете деякий час у них,- продовжує свою думку Еліот.
- Ні. Аж ніяк. Ми не можемо наражати твою сім'ю на небезпеку,- відразу обурливо відзивається Віл, відхиляючи ідею друга.
Не знала, що у Еліота є сестра. У цьому випадку я підтримую Вільяма. Мені здається, що Хейлі чи Чарлі знайдуть нас у будь-якому куточку міста.
- Вони не знають про мене. Поки дим розійшовся і вони зрозуміли, що взагалі сталося, ми уже завернули за поворот. Тож не має причин для хвилювання.
- Звісно, що є. Вони знайдуть нас будь-де. Еліоте, не варто нам цього робити.
- Якщо я щось вирішив, то впевнений у цьому. Обговоренню це питання не підлягає. До того ж вам небезпечно знаходитися у місті. Краще буде, якщо ми трохи змінемо обстановку.

То рідні Еліота живуть не тут? Куди ж ми поїдемо?
- Ти впевнений, Елі?- занепокоєно запитує Віл, потираючи долонею ногу.
- Впевнений.
- Почекайте...- настала моя черга задавати питання.- Ти впевнений, що Чарлі не знає про Еліота? Ви ж дружили.
- Я дружив з Еліотом ще до Чарлі,- сумно зітхнувши, відповідає Віл.
- Так, а потім йому стало непристижно дружити зі звичайним убогим наркоторговцем,- додає Еліот, усміхаючись.
- Ой, ну припини. Якби була моя воля, я б волів ніколи не познайомитися з цим покидьком.
- Знаю... Просто жартую,- знизує плечима Еліот.
- Але ж твій батько казав, що Чарлі знає про клуб.
- Ми дзвонили до Стіва. Ніхто не приходив,- мені відповідає Еліот.
- Можливо, у мого батька все ж є краплина совісті,- з усмішкою каже Віл.
- А далеко живе твоя сім'я?- після тривалої паузи, з цікавістю запитую. Я ще не була за межами Вашингтона, тай це місто побачила зовсім нещодавно, хоча жила у ньому протягом усіх 17 років, і впевнена, що багато чого ще залишилось для мене не відкритим, тому буде надзвичайно цікаво побачити якесь нове місце. Знаю, можливо, у нашій ситуації це останнє, про що я маю думати, але...Не знаю...Не зважаючи на усі події, у мене так і не зникло бажання побачити світ. Можливо, я сподіваюся на те, що десь ще залишилось місце з добрими людьми, які насолоджуються життям...Тиха та спокійна гавань, де відсутня злість...Але, мабуть, таке місце існує тільки в моїй уяві...або там, куди я так і не змогла потрапити. Що там, нагорі? Чи існує рай для тих, хто втомився від земного життя і хаосу, який панує у ньому? Чи існує та тиха гавань?..