Нестабільна

Частина 23

Помічаю на собі зацікавлений погляд Хоуп, тому продовжую говорити.
- Як давно ти була на пляжі?
-Оооо,- задумливо протягує вона,- десь пів року точно не була.
- Як?
Слова Хоуп неабияк дивують мене. Вона живе зовсім не далеко від нього і, хоча не може плавати, зате може хоча б відпочити на пляжі чи позасмагати.
- Просто пересуватися по піску у візку мені дуже важко, тай мама боїться відпускати саму, а вона увесь час на роботі і ніколи не має часу. Ну, а Еліот... Сама знаєш, приїжджає рідко.- Засмучено опустивши погляд вниз, пояснює Хоуп.
Хоч як би вона не намагалася вдавати, що їй байдуже, я бачу, що її це засмучує і вона хотіла б поїхати до моря. Власне, саме тому я і розпочала цю розмову.
- То давай я тебе відвезу.
Хоуп у подиві підводить на мене очі і кілька секунд мовчить, мабуть, роздумуючи над тим, чи все почула правильно.
- Ти жартуєш?- нарешті з насмішкою вигукує вона.
- Ні, я серйозно.
- Енді, якщо я кажу, що по піску важко тягнути візок, то це означає, що по піску важко тягнути візок.
Я усміхаюся, проте спішу заперечити:
- Я розумію, але ми можемо хоча б спробувати. Я буду старатися з усіх сил і я впевнена, що у нас все вийде.
Намагаюся підбадьорити Хоуп і додати їй впевненості, проте бачу, що вона вагається.
- Ти ж хочеш, я бачу.
Здійснюю спробу заглянути їй у вічі, які дівчина вдало сховала за довгими віями, і мені це вдається. Хоуп підводить голову і шумно зітхає, перед тим, як сказати:
- Ну гаразд... Можемо спробувати.
- Ура!- усмішка на моєму обличчі ширшає і я радісно здіймаю руки вверх.
Спішу піднятися зі стільця, показуючи свою готовність вирушати.
- Що, прямо зараз?- вражено перепитує Хоуп.
- Звісно!
Я вже не можу дочекатися, коли зможу зблизька побачити море. Торкнутися босими ногами піску та пінистих хвиль. Мені здається, що я помру в ту ж мить, але заради такого, я готова.
Помічаю, що Хоуп розгублена, вона все ще невпевнена, чи варто нам це робити, і іскра в моїх очах, запалена бажанням здійснення давньої мрії, трохи гасне. Не хочу тиснути на неї, якщо Хоуп не хоче чи боїться. Проте, на мій подив, вона розвертає свій візок і їде у напрямку дверей, залишаючи мене позаду з відчуттям радості, яке зростає у моїх грудях з кожною секундою.
- На що чекаєш?- Хоуп запитує мене, зупинившись біля, уже відкритих нею, дверей, і я спішу наздогнати свою супутницю. Розгубленість зникла з її обличчя, і зараз я бачу вже звичну дружелюбну усмішку, яка дуже личить Хоуп, хоча я знаю, що за нею ховається не тільки радість та приязнь, а й багато інших емоцій, які вона намагається приховати. Ми покидаємо подвір'я будинку, і я з завмиранням серця вдивляюся в пляж, що знаходиться за обривом. Повільно крокую, майже в ногу з візком Хоуп, яка веде мене вздовж стежкою, повз інші будинки, що зовсім різняться між собою, проте все одно здаються мені такими затишними. Звісно, довго мій погляд не затримується на хатинах, його все манить та кличе море, і я не можу протистояти цій спокусі. Мій погляд ковзає золотим піском, і я помічаю дітей, які щось майстерно вибудовують на ньому. З острахом провівши поглядом увесь шматок пляжу, що видніється з-за обриву, по якому ми йдемо, розумію, що тут занадто багато людей.
- Хоуп,- ледь чутно озиваюся до неї і прискорююсь, щоб бачити її обличчя.
- Тут так багато людей...
- Не хвилюйся, ми пройдемо далі і знайдемо місце, де їх менше,- спокійним і впевненим голосом відповідає Хоуп, що трохи мене заспокоює, та я все ж починаю хвилюватись. На мені немає ні кепки, ні капюшону - нічого, що може хоча б якось приховати моє обличчя від світу. І чому я не подумала про це раніше? Яка ж ти дурепа, Енді. Невже і справді подумала, що тільки ти вирішила скупатися у морі? Вільям точно розізлиться на мене за це. Намагаюся відкинути усі зайві думки подалі і опускаю погляд вниз, помічаю, як Хоуп завзято крутить колеса, щоб візок їхав. Роздратовано зітхаю, починаю картати себе ще й за цю неуважність. Беруся руками за спинку візка і штовхаю його вперед.
- Я б могла і сама впоратись,- Хоуп у звичній манері намагається показати свою впертість та силу.
- Знаю.
Вона і справді сильна. Але і сильні люди потребують допомоги. Якщо я здатна її надати, то чому ні?
Помічаю, як Хоуп знервовано кусає нижню губу, все вдивляючись у море під нами, поки я везу її вперед.
- Все добре?
- Так, просто... я трохи хвилююся...
Чому Грейс не возила її сюди? Можливо, на це і справді є якась вагома причина. Я починаю ще більше хвилюватися, але не хочу зараз думати про це. Не зараз. Не в цю мить... Коли я так близько до здійснення своєї мрії.