Я почула раптом спів
Золотий
Я відчула раптом гнів
Страхітний
Чого ви горлаєте,
Наче самі знаєте,
Мого горя?
Чого ви співаєте,
Серце гірке краєте,
Вінця моря?
Від ваших слів
Я падаю,
Від ваших сліз
Сміюся,
Коли валіз
На камені
Зі сотню,
Стрепетнуся.
Я вас уже не слухаю,
Ви діти, я ж -
Малятко.
Сумую я, силую я,
Бо тяжко нам
Без татка.
Навкруги жовто-синій світ
Боюся загубитись,
Як тільки повернусь набік,
Страшне щось має снитись.
Я зла на всіх,
Хто нас беріг,
Хто не долав завзяття,
Хто найрідніших відпустив,
Залишивши багаття.
. . .
Гей! Де ж мої довгії коси,
Що блискотіли світлом ночей?
Позапліталися мабуть у лози
Та й загубилися серед речей.Гей! Де ж я посіяла гадку
Про засніжені білі поля?
Може йшла кішка ізранку
Й з собою вздогін забрала.Гей! Де теплий вітер весняний?
Він ж обіймає самотню вербу.
Мабуть боїться, що серце розтане
Знову боляче зроблять йому.Гей! Де ж веселі обличчя?
Скоро вже буде вправа нова,
А якщо здамо, то навічно
Зможемо більш не шукати слова.Гей? Де в очах блиск дитинний,
Що горіти цікавістю звик?
Йому нічого ховати в хатини,
Сорому почувати не зміг.Гей? Де ж та останняя днина,
Що кожен день починається знов?
Полягла у бою за родину,
Мрії і плани службових хвильок.
. . .
Твої очі гарні
Трошечки мутні,
Як небо в криниці,
Дивляться вони.
Ти така хороша,
Красна, молода.
Як верба висока,
Як струмок струнка.
Я дивлюсь на тебе,
Але все ж сумую,
Бо погляд очей
Дивиться кохано
До інших речей.
Кажеш:"Краща в світі,
Любшої нема."
Я так хочу вірить
У твої слова.
Але ти не бачиш
Уст сумний уклін,
Що хоче кохати
Поряд видний світ.
Я питаю прямо,
Але ти мовчиш,
Я бажаю яро,
Але чую лиш,
Що найкраща в світі,
Любшої нема.
І я хочу вірить
У твої слова.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Скоро Мертва [2]
FanfictionНадіюсь, хоч для когось це буде настільки ж цікаво як для мене