Скоро Мертва [2]

горя немає

"горя немає" -
сказали мені
солов'ї.
дощиком грає,
клекоче весна
із сна.
в серці палає
блакитноока
одна.
не забуває
співу душі
в затишші.
любов'ю піймає -
не відпустить.
мусить.
морем тікає
обаранчиками
хмарочками.
"горя немає"-
лунає собі
у гаї.

я пыталась, правда старалась
делать, творить, убирать и смеяться
убрала маты, подумала вдруг,
что я могу, что я справлюсь,что друг
мне поможет?

писала лишь для себя я стихи,
критикам никогда ничего не нравится.
им нужна структура, тема.
мне нужно всего лишь выразить чувства,
внутри.

я хочу делать так,как делаю,
я не хочу меняться
весь у меня вроде есть стиль
и где-то смысл в инстанции,
прокрастинации.

я не хочу ответственность,
меня пугают новости, газеты
мне бы чуточку отдыха
как отдыхают обычно дети,
ведь я тоже
ребенок.

Не розумію, як блакитний став коханим
Не люблю я синії очі,
Як море глибоке ворожі.
Жовч і блакить вважаю не гарним.

Чисте небо здається малюнком,
Підробка, не справжнє
Не вірю, є краще.
Зірки засипають лагідним візерунком.

Озеро, що його колихають хвилі
Самотнє й страшне,
"Вітер торкає мене."
Холодно дивиться в очі не милі.

Навкруги шматочки синього майорять,
Тільки зараз бачу
Хвилини трачу,
Споглядаючи, як води кричать.

Й тону.

Відчуваю легку тривогу,
Що лоскоче нерви, серце.
Мені б мати змогу
Втекти і розбити скельце

Хай на сотні шматочків
Розлетиться по хаті
А з вікна видно сонця,
Видно в тумані

Я дивлюсь в майбуття
Далеке й близьке
Та нема каяття
За ще не зроблене.

Але страшно вже,
Коли прокидаюся серед світла.
Цей день також мине,
Залишаючи згадку для сплячого міста.

Белые линии на руках
Что это? - спросил мой брат
А мне нечего ответить ему
Не хочу, не хочу, не хочу

Да, я жалею об этом
Все ещё прячу лезвия где-то
Забыла уж где, лишь бы не вспоминать
Оно на губах опять, опять.

Прячу руки, смущённо глядя
Не хочу чтобы свет упал на тебя
Не спрашивай, просто помолчи
Сделай вид,что не видел крики.

Вітер віє, сонце світе,
Біжать в школу наші діти.
Дивляться на мокрий ранок
Та й чекають свій сніданок.

Все зелене навкруги
Перегукнулись птахи:
"- Добрий ранок, пане шпаку!
- Добрий,як дивитись з ґанку."

Синє небо, хмари сині.
Батькам хлопоти суцільні.
Шпак цього не розуміє,
Бо читати не уміє.

Вийшли діточки на ґанок
Та й дивились на світанок
"А прибув він не для вас!" -
Заявив гордливий шпак.

"А для кого ж він тоді?" -
Запитали школярі.
"Він для мене та родини,
Та слухняної дитини."

М.Хвильовому

Хлопчику мій милий,
Не молись Вкраїні,
Не молись Марії,
Богу не молись.

Йшов через надії,
Переступавш могили,
В червоно-хвильовому
Прапорові мрій.

Будував, дивився,
Глянув - засмутився,
Ранок при параді
Якийсь не такий.

Заради чого кров пролив
У синеньку, у воду.
Думав, пізнає зразу,
Але не зрозумів.

Обманутий з'явився
І від бід не крився.
Довгими роками
Так і не прожив.

-Гей, де ти загубив квіти?
Троянди, лілії, васильки?
- Там де ти, там де ти.
Така негарна, небажана.
Простягаєш руку пряно,
Обіймаєш ззаду мляво.
Я вже сказала тобі,
Чітко вимовила ні,
Розсипала васильки.
Ти мені обіцяєш,
Що ліки на все маєш.
Один крок - і не піймаєш.
Я вірю, але з тобою не йду.
Чіпляюсь за гілочку,
Якнайдалі біжу.
Я хочу сказати:"Бувай,
Більше часу мого не гай."
Але ти - все ще мій край.