Зелений тиждень

Пролог.

Омега з усмішкою на персикових губах притискає руки до грудей, відчуваючи як сильно б'ється його серце від думок про коханого. Він повільно йде по зеленому лузі, намагаючись не наступати на неймовірної краси квіти.

Хлопець поправляє вінок на своїй голові та прибирає надто довгий локон за вухо, щоб вітер не хитав волосся. Дійшовши до лісу, Чімін обережно кладе руки на стовбур берези й, обпершись, виглядає з-за дерева. Йому сказали, що його коханий пішов сюди, та Пак, не довго думаючи, пішов слідом за ним. Він думав, що зараз побачить те, як альфа рубає дерева для зимових заготовок, й побіжить до нього з обіймами, але побачене бентежить молодого омегу: його коханий альфа цілує іншого.

Чімін сумними очима дивиться на це все і відчуває, як його власне серце тріскається у грудях. Він утирає сльозу, прибравши руки, та приймає рішення піти. Хлопець відходить на декілька кроків назад, але ненавмисно наступає на маленьку гілочку, що тріскається у лісній тиші.

— Хто там? — відразу ж реагує альфа й закриває своєю спиною омегу. Пак бере себе у руки та, утерши червоний ніс рукою, виходить з-за дерева. Він дивиться на здивоване обличчя Джихуна, тому вирішує щось сказати, але його випереджують: — Пак, ти? — посміхається одним куточком губ.

— Я, — омега розуміє всю безглуздість запитання альфи, але відповідає.

— Будеш плакати? — підіймає брови чоловік і підходить на два кроки до Пака.

— Не буду, — зі сльозами в очах говорить хлопець, мотнувши головою. — Я думав, ти також кохаєш мене.

— А ти не думай, — потішається над омегою Джихун. — Спитай мене.

— Ти кохаєш мене?

— Ні, — сильніше посміхається альфа.

— Навіщо ж тоді голову мені морочив? — Чімін кусає свого язика, проте відповідь знати хоче.

— Мої батьки бачили тебе у ролі мого омеги, але мені ти, правду кажучи, не подобаєшся. Ти надто нудний і говориш лише про квіточки і травки, та ти вразив мене — закохався за день, — він хитає головою. — Я маю намір одружитися з Сунянгом, — говорить чоловік та повертає голову у бік омеги. — Ми запрошуємо тебе на весілля.

Пак намагається триматися, але серце босяче б'є по грудях, а гаряча кров стукає у скроні.

— Так, звичайно, — всміхається він, не зважаючи на біль. — Я прийду.

***

Чімін біжить якомога швидше, щоб втекти від болю, який застав його у лузі біля лісу. Хлопець спотикається і падає на коліна, звівши брови до купи від болю. Він хапається руками за траву та голосно кричить, надриваючи горло.

Солоні сльози омивають обличчя омеги, падаючи на землю і живлячи родючий чорнозем. Біль від зради проноситься кров'ю від розбитого серця, проходить по всьому тілі, відправляючи цей біль у кожний куточок, і повертається у серце, проходячи цей шлях знов і знов.

Пак підіймає червоне та мокре від сліз лице до сонця, що заходить за горизонт. Він вдивляється у рожево-жовті сліди, що залишає за собою теплий круг.

Тяжко піднявшись на ноги, омега не звертає уваги на розбите коліно й повільними кроками йде у ліс, що темніє з кожною секундою. Сльози більше не йдуть з очей, але вони залишили гострі сліди на блідих щоках.

Чімін виходить до лісного озера. Вставши поряд із берегом, хлопець втирає останню сльозу на своєму обличчі й, взявши у руки досить важку каменюку, йде до невеликого виступу, з якого молоді альфи люблять плигати у воду. Він дивиться на своє зображення на рівній поверхні озера.

Рішуче ступивши вперед, молодий омега падає у воду, а важкий камінь тягне його на дно лісного озера.