Зелений тиждень

13. Вітаю, Міне.

Юнгі деякий час мовчки дивиться на мавку, що спить, підтягнувши ковдру до носа. У нього ніяк не було можливості понюхати лісового духа. Запах почути можна було лише, якщо Чімін близько був до нього. Й ось у нього є можливість притиснути носа до шиї мавки й понюхати.

Він ще деякий час дивиться на спокійне лице духа, комкаючи в руках ковдру. Нарешті наважившись, чоловік нахиляється до мавки й намагається обережно прибрати ковдру з його лиця. Проте Чімін різко відкриває очі й дивиться на нього трохи злякано.

Мін відсувається назад.

- Ти що робиш? - тихо питає лісний дух, вдивляючись в лице альфи в темряві.

- Я.. - не знає, що сказати столяр, та бігає очима по ліжку. - Р..розумієш я просто хотів... - мнеться він.

- Ти що, збоченець? - підіймає брову мавки.

- Ні! - хитає головою Юнгі. - В тебе є... - він кусає свою губу й підіймає очі на Чіміна. - В тебе є запах, але слабкий. Я хотів... Хотів понюхати... - зізнається чоловік.

- Ти точно збоченець, - хитає головою лісний дух, а потім дивиться прямо в очі столяра й говорить тихим, проте впевненим голосом: - Не наближайся до моєї шиї.

- Твоє слабке місце? - пирхає альфа, але серйозне обличчя мавки показує, що тому зовсім не смішно. - Шия - твоє слабке місце? - зводить брови Мін.

- Ти не повинен цього знати.

- Боїшся? - тихо питає столяр, нахилившись до мавки ближче.

- Ні, - категорично.

- А твої очі кажуть інше, Чіміне, - тягне куточок вуст вгору. Юнгі вперше відчуває, що сильніший за лісного духа. А ще він відчуває, що мавка його боїться, дивиться на нього злякано, облизуючи губи й тихо, але часто дихає.

- Ти мені нічого не зробиш, Міне, - показує свої зуби Чімін, не відриваючи погляду від чорних очей альфи.

- Ти так не думаєш, - хитає головою чоловік. Він би міг продовжити так знущатися з мавки, проте він хотів ще сьогодні побути із чортенятами, обіцяв навчити їх різьбленню. Столяр підіймається на ноги, відірвавши погляд від Чіміна. - Я візьму Бруньку з собою. Пограється з нами, - Мін бере вогника на руки й кидає трохи здивований погляд на мавку, який підозріло мовчить, не заперечує.

Це дивує Юнгі.

Коли чоловік із чортеням на руках виходить на вулицю до інших, чує радісні крики й те, що його кличуть й просять йти скоріше. Альфа всміхається та прискорює крок, кинувши оком на Бруньку. Той уважно його роздивляється, все ж таки в нього не було можливості добре роздивитися нового альфу. Мін всміхається йому й сідає на зелену траву, примостивши в себе на колінах дитину.