Зелений тиждень

Епілог.

Сонце тягне свої промені через усю хату, вкриває собою хлопчика, який тихо спить, притуляючись до батька, який обережно перебирає його русяве волосся. Юнгі лягає набік, щоб закрити обличчя сина від променів своїм плечем, і закриває очі, намагаючись знову заснути.

Вже пройшло три роки, як він з дитиною на руках повернувся у своє рідне село. Його зустріли досить радісно, але досі пліткують, де чоловік пропадав майже три роки й чому повернувся додому з дитиною. Іноді це його злить, бо ж, чи стосується їх це?

Де він був — не знає ніхто, навіть його друзі, Хосок і Техьон, які зрозуміли, що Мін цього не розкаже, тому й перестали питати.

Столяр був радий, що в Хосока все ж таки народилася дитина. Це сталося близько місяця тому. Після втрати дитя під час пологів Чон був розбитий, як і його омега, але зараз вони блищать від щастя, колисаючи дитинку на руках.

Техьон же почав залицятися до омеги з сусіднього села. Весь час бігає туди, як знайде вільну хвилинку, а майже весь час проводить у Юнгі. Просить навчити робити меблі, аби було чим заставити хату, яку він почав будувати для його молодої майбутньої родини.

— Батьку, ми підемо сьогодні на риболовлю? — весь день питає Сонде і ніяк не може заспокоїтись від очікування цього.

— Так, як тільки закінчу роботу, — в десяте повторює синові Мін і тихо зітхає, коли маленький альфа сідає поруч, намагається не заважати батькові, але кожні п'ять хвилин питає, чи скоро той закінчить.

Чоловік легко посміхається, кидаючи оком на сина, який бовтає ногами й кусає губу; Сонде терпляче чекає, коли його батько закінчить, але, здається, терпець ось-ось урветься, і він просто вибухне від очікування. Юнгі пирхає, дивлячись на сина, й в його темних очах бачить Чіміна. Хоча їхні очі зовсім різні, погляд один на двох.

Він обережно накриває голову альфочки рукою, притягує до себе й цілує в чоло, зітхаючи. Дитину дивний порив батька не дивує, звик, що старший може неочікувано обійняти його, бо ж любить й береже.

Столяра дуже хвилює те, що, хоч Сонде ще малий, всього лише три роки має, але зовсім скоро почне помічати й питати, чому в інших є тато, а в нього немає. Юнгі дуже боїться, що цей момент може незабаром настати, й з самого початку їхнього життя в селі готував сину пояснення. Він не може сказати, що його тато — мавка, тому вирішив, що просто скаже, щось на кшталт «Тато тебе любить з самого твого народження, але не може бути разом з нами. Виростеш — я розповім, яка цьому причина». До кінця віку Юнгі ні в якому разі не збирався тримати це в таємниці від сина, але зараз, доки той — дитина, казати йому це краще не треба.

***

Мін вклав сина спати, а сам пішов за дровами, аби запалити піч, бо син його ще той мерзляк. Він тримає декілька великих дровеняк й кидає їх на підлогу біля печі, а потім підіймає очі та дивиться на сина, проте застигає на місці.

На ліжку сидить Чімін, обережно гладить альфочку по волоссю і щось наспівує собі під носа. Коли мавка поправив ковдру, піднявся на ноги й теж застиг, побачивши альфу на порозі.

— Чімін, — видихнув чоловік, дивлячись на лісного духа й не маючи можливості відвести очі. Вони не бачилися так давно, що, здається, наче в минулому житті. — Я не думав, що ще колись тебе побачу. Ти ж казав, що... — не закінчує Юнгі, вирішує, що краще не казати цього.

— Я прийшов попрощатися, — видавлює з себе мавка.

— В якому сенсі? Ти прийшов вперше за три роки, — пирхає Мін.

— Не вперше, — заперечує лісний дух. — Якщо ти мене не бачив, це не значить, що я зовсім до вас не приходив. Я намагався приходити якомога частіше. Зміг побачити, як наш син вперше зробив ті два кроки й заговорив, — він всміхається й дивиться на дитину, що тихо спить й усміхається уві сні.

— Чому ти більше не прийдеш?

— Мій вік підійшов до кінця, — сумно всміхається Чімін. — Я захотів останню ніч провести тут, з вами.

— А як же вогники? Що з ними?

— Їхні душі знайшли спокій.

— Вони померли? — не розуміє Юнгі, але відчуває, як кисень застряг десь у легенях.

— Якщо це можна так назвати.

— Чому? — тихо запитує альфа, не наважившись підійти до мавки.

— Вони залежать від мене, — тисне плечима він. — Я більше не тероризуватиму село.

— Я думав, ти можеш жити вічно, — столяр не витримує і зрушає з місця. Підходить до Чіміна й бере його за руки, стискаючи у своїх.

— Моє вічне життя було прокляттям, — пояснює дух. — Але ти його зняв: ти покохав мене.

— Дурне прокляття. Я тебе покохав і тепер мене лишають без тебе, — зводить брови чоловік.

Чімін тягнеться до альфи, обережно цілує його, дивлячись у вічі, а потім тихо видихає.

— Я люблю тебе і нашого сина. Ти так добре справляєшся з ним. Прекрасний батько, — усміхається лісний дух.

Юнгі неочікувано для себе пускає сльозу, яку мавка витирає великим пальцем, а в наступну мить лице навпроти стає напівпрозорим і розсіюється золотими крихтами, що сяють, наче світлячки у темряві ночі.

— І я кохаю тебе, — шепоче чоловік, стискаючи кулаки, в яких залишився золотий пилок.