Зелений тиждень

17. Я кохаю тебе.

Альфа тримає в руці гілочку, на якій Пуп'янок ножем вистругує рисочки. Він намагається підказувати дитині, щоб він не врізався, проте чортеня його взагалі не слухається, тому Юнгі намагається пояснити, що так робити не треба й, забрати ножа.

- Що, не можеш впоратися з дитиною? - пирхає мавка, дивлячись на чоловіка.

Столяр підіймає очі на лісного духа й зітхає:

- Він щось взагалі мене не слухає, - він хитає головою й дивиться на вогника.

- Любий, що трапилося? - Чімін сідає на ліжко поряд з чортеням та накриває його голову рукою, обережно перебираючи пасма зеленого волосся.

- Я хочу навчитися різьби, - впевнено говорить Пуп'янок.

- Навіщо? Я думав, Юнгі зробив багато іграшок для вас.

- Так, багато, - киває головою вогник. - Але я хочу навчитися, щоб потім навчити і його, - зізнається він й показує на живіт мавки. - Я буду розповідати братику про батька.

Мін мовчить дивлячись на живіт лісного духа й розуміє, що вогник має рацію. Коли їхня з Чіміном дитина народиться, альфа зможе пробути поряд не так вже й довго, перш ніж помре. Він не зможе вчити свого сина ходити, говорити, не зможе навчити читати й писати, не зможе зробити йому достатню кількість іграшок і не зможе подарувати свою любов. Все на що він може сподіватися, що це зможе зробити Чімін і вогники. Проте розуміє, що його вони не замінять.

Скоріше за все, коли дитина виросте й буде достатньо дорослою, щоб розуміти цей світ, не буде пам'ятати Юнгі, свого батька. Можливо якісь спогади про нього лишаться та й ті, які йому розповіли.

Чоловік завжди хотів подарувати своїй дитині якомога більше любові, яку не зміг отримати у свій час від власного батька. Мін хотів стати найкращим батьком з усіх можливих для своєї дитини. Він би дуже цього хотів...

З власних думок столяра вириває голос мавки та його дотик до плеча. Юнгі підіймає очі на лісного духа й сухим голосом говорить:

- Мій син не знатиме мене... - він розуміє, що його слова вводять Чіміна в ступор, бо бачить це по очах, й знову говорить: - Ти ж розкажеш йому про мене? Я хотів би, щоб наш син знав, що я його дуже люблю і, якби на те моя воля, присвятив би життя йому.

Чімін мовчить, а потім опускає очі й тягнеться рукою до чужої. Він обережно бере руку альфи й стискає у своїй. Піднявши очі знову, говорить: