Зелений тиждень

16. Заперечувати марно.

- В тебе плечі тремтять, - якось вночі помічає альфа.

Він зводить брови до купи й уважно дивиться на мавку. Той трохи злякано зиркає на Юнгі й кутається в ковдру, стягуючи її зі столяра.

- Тобі здалося, - тихо говорить Чімін й відвертається від чоловіка. Він лягає на бік, проте відчуває тепле дихання на потилиці й через це в нього з'являється сильне бажання розвернутися та усім тілом притиснутися до чужого теплого.

- Що з тобою? - Мін накриває плече духа долонею й намагається подивитися тому в очі.

- Не знаю, - бреше мавка та намагається скинути з себе руку.

- Як би не знав, щось робив би, - зауважує альфа. - Чіміне, скажи мені, що з тобою відбувається?

- Що, хвилюєшся? - пирхає він й повертає голову до чоловіка.

- Звичайно, - киває. Лісний дух здивовано дивиться на Юнгі, кусає губу, щоб та не здригнулася. - Мені потрібно знати, чи не помираєш ти, бо, якщо так, я зможу повернутися додому, - він посміхається, але, коли бачить образу в зелених очах, розуміє, що сказав: - Вибач, я.. я не хотів образити тебе.

Мавка відвертає голову в бік, стискаючи губи, й шепоче собі під носа:

- Другий раз у воду...

- Що? - перепитує чоловік й зводить брови. Він взагалі не чує, що там бурмоче собі під носа Чімін.

Лісний дух мовчить. Переводить очі на альфу й довго вдивляється в них.

- В тебе очі зовсім не схожі на очі твого прадіда, - всміхається він й накриває чужу щоку долонею. - В нього вони були світло карі, навіть трохи рудуваті, наче сторінки старих книжок, а в тебе темні, як соснові шишки після дощу...

Юнгі дивиться в зелені очі напроти, згадує перший раз, коли їх побачив, й подумав, що вони зелені, ніби ліс. Він не може відвести погляду й тихо запитує:

- Чому я хочу тебе поцілувати?

Чімін трохи припідіймає голову й, подивившись в очі чоловіка в останній раз, закриває свої. Він цілує його перший, намагаючись увібрати в себе запах ялівцю.

Серце ледь не вистрибує з грудей, а руки Міна, що торкаються до нього, до його тіла, яке в ту ж мить на це реагує - вигинається на зустріч, проте вже кругленький живіт заважає. Юнгі це помічає та накриває його рукою, обережно гладить, ділиться своїм теплом. По тілу мавки пробігають мурахи від настільки бажаного тепла, що він тихо стогне, й утикається носом в шию.