Зелений тиждень

14. Бажання.

Юнгі плескає на своє обличчя воду й шипить, коли вона потрапляє у ніс. Альфа тре ніс рукою, намагаючись позбутися неприємних відчуттів. Сідає на землю, з домішками піску, й набирає її в жменю. Пропускає крізь пальці, роздивляючись кожну піщинку та грудочку чорно́зему.

Він чує шурхіт одягу поряд. Столяр знає, що це мавка, відчуває шкірою, чує стукіт його мертвого серця.

- Ти вже чотири дні біля мого озера сидиш, - перериває тишу Чімін. - Невже тебе так збентежила новина про мою вагітність? - посміхається дух й тягне руку до плеча альфи, як той відкидає його руку від себе.

- Скажи мені, як на твою вагітність відреагував мій батько, коли був тут? - тихо питає чоловік. - Він був радий? Щасливий? Чи навпаки - сумний? Чи можливо навіть розізлився?

- Він ніяк не відреагував. Тебе згадав, твоє народження.

- Це він тобі сказав? Чи ти по очах побачив? - пирхає альфа.

- Він наче сам собі розповідав, щоб не забути. Мені здалося, що він життя не уявляє без тебе і твого тата, - мавка занурює пальці у пісок біля берега.

- Я завжди думав, що він не любить мене. Завжди забороняв робити щось, що йому не подобалося, й весь час повторював: «Альфи це не роблять. Альфам так не можна робити».

- А ти?

- Що я? - зводить брови до купи Мін.

- Ти сумуєш за ним.

- Ні.

- Так, і любиш його, - киває у підтвердження. - А ще злий на мене. За те, що я забрав його.

- Це правда, - погоджується він.

- Ти рідко погоджуєшся зі мною, - зауважує мавка. Він не отримує ніякої відповіді на свої слова.

Вони деякий час мовчать, вдивляючись у синє озеро біля їхніх ніг. Юнгі думає, думає і думає. Йому хочеться багато чого запитати, багато чого розказати Чіміну, проте чоловік не впевнений, що може це зробити. Вони не друзі чи родина, щоб говорити про те, що їх хвилює.

Згодом, столяр знаходить в собі сили відкрити рота:

- Інколи, неочікувано для самого себе, я починаю думати про цей світ і про нас, людей. Це так дивно, знаєш. Те, що ми живемо, можемо ходити, що в нас є руки й ноги, що нас слухаються. В останній час мене дуже дивує, що буде дитина... У нас із тобою, - зітхає альфа й відкидає свій довгий чуб назад. - Це так дивно. Створили людину. Я в шоці від цього, - зізнається він й дивиться на мавку. - Тебе ніколи не хвилювало таке? Наприклад, ти носиш дитину в себе в животі, а потім через деякий час ця дитина бігає поруч й кличе тебе татом?