Відстань між нами

Розділ 23 - Доброго ранку, професоре!

Коли Шуан прокинувся, в спальні він був один. Юнак підвівся та розсунув фіранки. Яскраве сонячне світло залило кімнату, від чого його зіниці різко звузилися. Його очам знадобився час, щоб звикнути до світла.

Чан'ї сидів на балконі за дерев'яним столиком. Перед ним лежала папка та ще якісь папери. Схоже, він працював.

Шуан притулився до одвірка між спальнею та балконом, зручно спершись на нього стегном, на якому вільно бовталися шорти.

— Доброго ранку, — сказав він, дивлячись на чоловіка. Спросоння Шуановий голос прозвучав хриплувато. Хоча воно й не дивно: вночі він надто багато волав, проклинаючи декого.

Чан'ї глянув на годинник.

— Ранку.

— Котра година?

— Друга дня.

Шуан підійшов до чоловіка ззаду і оповив його шию руками, притискаючись грудьми до його спини.

— Тоді зрозуміло, чому я такий голодний. Баю Лаобане, приготуй мені, будь ласка, поїсти.

— Чого б тобі хотілося? — спитав він, збираючи папери зі столу.

— Тушеного курчати. А, до речі, від вчорашнього стейка ще щось лишилося?

— Лишилося, — відповів Чан'ї, потягнувшись до нього. Шуан піддався назустріч і, обіймаючи чоловіка з шию, поцілував його.

Розплющивши після поцілунку очі, Шуан раптом помітив папери в руках Чан'ї. Їхній вміст здався йому знайомим.

— Що це?

— Завтрашня лекція, — відповів чоловік.

— Завтрашня лекція? — Шуан взяв в руки верхній лист.

Це ж були... записи професора Бая... Ті самі, які було заборонено копіювати... Лекції з робототехніки, які студенти ніколи не встигали конспектувати... Лекції з предмету, які завалювали на іспитах 90% учнів... скільки було пролито сліз... сльози незчисленної кількості студентів... їх безпросвітні роки...

Шуану раптом здалося, ніби він знайшов карту скарбів. Хто має ці записи — володіє світом! Йому також згадалося й те, що Чан'ї сказав йому, що наступного разу, коли йому захочеться щось подивитися, він може просто сказати про це.

Тож він обережно спитав:

— Баю Лаобане, ці твої записи... Чи можна... Чи можна мені на них глянути?