Відстань між нами

розділ 21 - Прогулянка

— У мене немає часу, аби зустрічатися з двома людьми одночасно. — Чан'ї виклав стейк на тарілку і поніс на стіл. — Ходи їсти.

Шуан одразу ж закрутив кран і наблизився, на ходу витираючи руки.

— Кхм... ем... то... ти будеш зі мною?

— Не поспішатимемо.

Не поспішатимемо, так не поспішатимемо. Шуан, що тільки-но збирався обійняти чоловіка зі спини, забрав руки і недбало кинув:

— Кхм, добре. Я й не збирався поспішати. Зрештою, я ж ще дуже молодий.

Чан'ї всміхнувся та розв'язав фартух. Шуан сів за стіл і, нарізаючи стейк, спитав:

— Ти не їстимеш? Принести тобі вилку?

— Не їстиму. Не забудь потім почистити зуби.

Чан'ї вже збирався піти нагору, але спинився на пів шляху.

— А, у тебе ж немає щітки. Зажди хвилинку.

— Гаразд.

Шуан очікував, що той дістане одну з запасних щіток, але, завершивши з трапезою, на свій подив виявив, що чоловік перевдягається.

— Вийду хвилин на п'ятнадцять.

Шуан підвівся та попрямував за ним:

— Ти збираєшся її купувати? Хіба магазини ще не закрилися? Ніч же на дворі.

— За п'ять хвилин звідси є заправка.

На щастя, ті працювали цілодобово.

— Стривай, я з тобою, — вдягнувши сорочку та вже вдягаючи штани, Шуан кинув на чоловіка застережливий погляд. — Навіть не думай знову на мене кидатися.

— Щосили стримуватимусь, — всміхнувся Чан'ї.

Щосили стримуватиметься? Старий розпусник!

Перевдягнувшись, Шуан вийшов надвір, підмітивши, що стало прохолодніше. Він підвів очі до усіяного зорями неба.

— Хочеш... пройтися? — не втримавшись, запропонував він.

— Мг, — Чан'ї вийшов з курткою у руках та віддав її Шуану. — Ходімо.

Обабіч дороги абрикоси та магнолії були вже у повному цвіті. Вітер розгойдував їхні квітучі гілки, зриваючи пелюстки й сиплячи ними, мов снігом.

Вдихаючи прохолодне нічне повітря, Шуан заговорив:

— Мені завжди здавалося, що це найкращий час... для того, щоб говорити...