Землі Дня та Ночі. Царство Золота Й Сонячних ПроменІв

Глава 2

Лейла бігла так швидко, як тільки могла. Вона вже і не відчула ніг. Дихання давно збилось, та вона розуміла, якщо зупиниться бодай на хвилину, їй прийде кінець. Вона знала, чим закінчиться це переслідування. Їй або відрубають дві руки або назавжди замкнуть у в'язниці, де вона не протягне й місяця. Так в Іліодорі карали крадіїв. Вже краще одразу смерть. Але якщо їй пощастить і вона зможе втекти від цього чоловіка, якого досі не могла пригадати, то їй напевне все одно прийдеться покинути Ка́рдан. Переїхати в інше місто. Починати все спочатку. Думки про це заставили бігти її ще швидше.

– Борра! Я тебе впіймаю! Ти брехуха!

Лейла вмить згадала Ганца. Чоловіка, якого вона обікрала зовсім недавно, представившись вигаданим ім'м — Борра. Вона його не впізнала, адже той був у звичайному одязі, замість вишуканого вбрання, а ще він підстриг своє довге руде волосся. Вона побіліла від думки, що він зробить з нею, коли впіймає. Його сім'я була дуже близькою до короля Е́лізара і якщо він попросить в Його Величності про послугу... Король неодмінно виконає прохання, адже чого варте життя якоїсь там крадійки? І попри всю біль і розпач, Лейла засміялась, дразнячи Ганца ще більше.

– Ти спершу впіймай! – викрикнула вона у відповідь і побігла ще дужче. Весь її одяг вже давно був мокрим від поту. Післяобіднє сонце нікого не щадило, ба більше тих, хто ще й утікав від смерті. Голова паморочилась від задушливої спеки, а серце, здавалось, от—от і не витримає такого навантаження. Та бажання жити було сильнішим. Лейлі необхідно було придумати бодай щось, аби відірватись від навіженого багатія. Цікаво, що він взагалі робив на центральному базарі Ка́рдана, ще й в такому вбранні? На скільки Лейла пам'ятала, вона не зробила Ганца обірванцем. Вона залишила йому чимало золота. Ба більше, вона вкрала зовсім трохи, щоб пропажу було важко помітити. Вона завжди була делікатною в таких питаннях.

– Соллою присягаюся, я з тебе шкуру спущу, коли впіймаю, – Ганц все не переставав верещати. Чути його голос було майже неможливо . Писк маленької дівчинки і то приємніше слухати. Лейла скривилась й поглянула на небо. Сонце вже заходить за горизонт. Зовсім скоро стане темно і в неї буде шанс сховатись. Їй потрібно було тільки виграти трохи часу. На думку спала геніальна ідея, що викликало у Лейли зміїну усмішку. Вона звернула в провулок й побігла в бік нетрів Ка́рдана, де жили найбідніші сольдійці, а також безхатьки. Може Ганц і не насмілиться бігти за нею туди. Можливо він злякається цих людей, в яких давно вже не залишилось душі. Лейла бігла вже не відчуваючи ніг. Її біг значно сповільнився. Тіло не було готовим до таких навантажень. Яка ж вона дурна, що завжди тільки сміялась з пропозицій брата тренувати її. Більше вона не відмовлятиметься. Не після такого.