Землі Дня та Ночі. Царство Золота Й Сонячних ПроменІв

Глава 34

Лейла прокинулася в холодному поту. Їй снилися русалки. Як вона млява лежить на дні моря з розірваними грудьми, а її серце їдять русалки з усмішками на обличчях. Їй було холодно. До жаху холодно. Здавалося, вона й зовсім перетворилася на лід. В Іліодорі майже ніколи не було зими. Сніг міг випасти раз на десятиліття, і то, наступного дня одразу ж танув. Землі Ночі були холоднішими. Вона кричала уві сні. Лейла зрозуміла це після того, як прокинулася. Горло скував нестерпний біль. Воно дерло, немов у ньому знаходились тисячі голочок, через що важко було навіть ковтнути. Вона встала з ліжка і підійшла до дзеркала. Її волосся стало трохи світлішим, чи це була тільки гра її уяви? Лейла вже не розуміла, що з нею відбувається. Здавалося, щось усередині неї рвалося назовні. І це щось було холодним і порожнім, як і сама ніч.

Даніїл провів Лейлу в її кімнату, після того, як він розповів їй, де захований камінь сонця. І як же вони його дістануть? Русалки — байдужі істоти, готові ласувати серцями людей з посмішками на обличчях. Лейлу пересмикнуло. Це здавалося їй непосильним завданням.

Дівчина озирнулася, розглядаючи свою кімнату. Вона була невеликою, але затишною. М'яке ліжко стояло біля вікна, звідки відкривався чудовий вид на море. Маленька шафа, яка була поки що порожньою. У неї не було з собою речей, тільки те, в чому вона була одягнена. Невелике дзеркало і туалетний столик для того, щоб вона могла привести себе до ладу. Шафа з книжками і м'яке крісло для комфортного читання, двері в купальню, кілька рослин, які хаотично були розставлені по цілій кімнаті. Здавалося, до неї тут ніхто не жив. Лейла сиділа за туалетним столиком, намагаючись заспокоїти дихання. Кошмар ще не до кінця зник зі свідомості.

— Я принесла тобі одягу, — Лейла й не помітила, як Луїза увійшла в її кімнату з купою речей в руках.

— Як ти тут опинилася? Я ж замкнула двері на ключ, — Лейла точно пам'ятала, що замикала двері перед тим як лягти спати.

— Ти серйозно думаєш, що це може мене зупинити? — Луїза хмикнула, кинувши речі на ліжко Лейли, — Це мої речі. Повинні підійти. У нас схожі фігури. Тобі допомогти зібратися? За час у палаці Твілліона я вже якось звикла вбирати тебе, мити і розважати,— з іронією промовила молода відьмочка.

— Сама впораюся. Дякую, — з нотками роздратування та образи відповіла Лейла.

— Не гнівайся. Я зовсім не хотіла тебе образити. І якщо розібратись — це була моя робота, твоєї провини у цьому немає, — зніяковіло пролопотіла Луїза, та не почувши відповіді, після короткої паузи, продовжила, — Гаразд, я почекаю, поки ти закінчиш. Хтось же повинен відвести тебе в їдальню.