Землі Дня та Ночі. Царство Золота Й Сонячних ПроменІв

Глава 16

У в'язниці було до жаху холодно. З усіх боків долинали звуки болю і відчаю. Від їдкого запаху гнилі починали сльозитися очі. Біля однієї з камер мирно сопів величезний вовк, чия темна шерсть блищала у світлі смолоскипів, розставлених уздовж великого коридору. Вовк ворухнувся, після чого відкрив свої темно—карі очі. Вони з цікавістю спостерігали за дівчиною, що все ще лежала в камері непритомною в одному тільки шовковому халаті. Йому навіть стало її шкода. Тутешній холод не пощадить принцесу сонячного королівства. Нарешті, полонянка злегка відкрила свої золотисті очі, намагаючись зрозуміти, де опинилася. Вовк спостерігав за нею, походжаючи вздовж її камери. Він знав, що отрута діятиме ще кілька годин, а тому полонянка навіть пальцем поворухнути не зможе.

Нарешті, зрозумівши, де вона опинилася, вона широко розплющила очі від переляку і хотіла вже було закричати, але вовк, що ходив біля її камери, як справжній хижак, привернув її увагу, а тому вона лише затулила рота.

Його карі очі пильно споглядали за нею, і Лейла зрозуміла, що це її наглядач. Вона в паніці почала згадувати татові казки. Чи не було серед них розповідей про вовків. Але у свідомості все перемішалося, а їй було ніколи згадувати давно забуті легенди і міфи.

— Хто ти? — запитала дівчина, після чого спробувала піднятися на ноги. Переконавшись, що тіло її все ще не слухає, вона неголосно зашипіла від злості, — Де я? Що тобі потрібно від мене?

В одну мить, замість вовка з'явився чоловік. Повністю оголений зі злегка смаглявою шкірою. Чорні малюнки вкривали майже все його тіло. Лейла розплющила свої золотисті очі в подиві, і вона неодмінно б закричала, якби чоловік не заговорив.

— Я Адріан, — сказав той низьким, майже утробним голосом. По тілу Лейли поповзли мурашки, вона запанікувала, — Ти у Варуллі. На кордоні з Мертвим лісом.

Чоловік повернувся до полонянки спиною, після чого їй вдалося помітити на його спині малюнок дракона. Але це був незвичайний рисунок. Він був не схожий на інші. Здавалося, він був намальований самими тінями, що звивалися навколо контурів. Це був живий малюнок. Незнайомець одягнув штани, після чого знову повернувся до Лейли. Дівчина уважно роздивлялася свого наглядача, усвідомлюючи, що його тіло було неприступною скалою. Цілковита гора м'язів. Міцна шия, широкі плечі, товсті вени, що виступали на напружених руках, добре натреновані ноги. Усе це говорило про його міць та силу. Це відчувалося навіть на відстані.