Землі Дня та Ночі. Царство Золота Й Сонячних ПроменІв

Глава 36

Темниця зводила з розуму. Тео вже не пам'ятав скільки часу минуло від тоді, як його сестру забрали. Місяць? Два? Вічність? Його борода, як і волосся, сильно виросли і скуйовдились, та йому було байдуже. Він сидів у дальньому кутку своєї камери й дивився в пустоту. Рана на його руці, яку залишив гвардієць боліла, та він й не зважав на це. Нарешті, тишу порушили чиїсь кроки. То не були кроки гвардійців. Вони були легші й не квапливими. Це йшла жінка, Тео одразу це зрозумів. Він швидко підвівся й зазирнув за грати. То була не Лейла. Стара жінка йшла до нього з мискою в руках й пильно стежила за кожним його рухом. На вигляд їй було сімдесят, вона була досить здоровою та жвавою на свої роки.

— Де моя сестра? – одразу спитав він в неї.

— Вона жива. Принаймні була, коли покидала палац, — тихо відповіла жінка, присівши біля грат, навпроти Тео, — Твоя рука.

Тео подав свою травмовану руку й уважно спостерігав за тим, як жінка ,нахилившись до миски, дістала звідки ганчірку, що пропахла різними цілющими травами.

— Вона покинула палац? – Тео з облегшенням видихнув й навіть посміхнувся, — Дякувати Соллі.

— Я б на твоєму місці не раділа, — Сказала жінка й почала обробляти руку Тео якоюсь маззю, — Вона покинула палац тільки для того, щоб виконати завдання Його Величності. І там, куди вона відправилась набагато небезпечніше, ніж тут, в цій в'язниці.

— Що? – хвиля тривоги знову полонила Тео, — Куди її відправили?

— В Твіліон. Це все, що я знаю, — тихо сказала стара, роззирнувшись по сторонам, — Вона жива, і вона прийде по тебе. Вона уклала договір із Його Величністю. Якщо вона виконає його завдання – тебе відпустять. Вір в свою сестру й не роби дурниць, вона ж не на марно ризикує своїм життям?

Тео затремтів від страху. Мортор, що міг вбити любого й був уособленням бога смерті затремтів від страху за свою сестру.

— То ж веди себе тихо й не лізь на рожен. Тут багато хто хоче твоєї смерті.

Жінка глянула на Тео востаннє, після того як перев'язала його рану. Її погляд вивчав його обличчя. Жінка здивовано розплющила очі, наче побачила Тео вперше й поспіхом встала, збираючи ліки.

— Я ще прийду до тебе і повідомлю все що знаю, але ти повинен вести себе тихо. Ти зрозумів?

— Так, — Тео протягнув здорову руку до жінки, — Як я можу до вас звертатись?

— Тарра, — відповіла жінка тихо.

— Дякую, пані Тарро. Дякую.

Жінка востаннє глянула на Тео, мов на примару й пішла геть.

Тео сидів в камері і думав про сестру. Гадав, де вона зараз і чи була у безпеці? А втім, він знав відповідь. Землі Ночі ні для кого не були безпечними.