Землі Дня та Ночі. Царство Золота Й Сонячних ПроменІв

Частина друга. Твіліон. Глава 14

Подорож стала випробуванням. Кілька днів у дорозі були карою небесною. Лейлу вже нудило від карети, що розгойдувалася, від чого її злегка смаглява від природи шкіра стала блідою, як у самої смерті. Три дні вона провела в тиші, не розмовляючи ні з ким із супроводжуючих. За цей час їй вдалося усе переосмислити і розкласти по поличках. Вона все ще полонянка. Заручниця незрозумілих задумів короля Елізара. Її брат усе ще гниє у в'язниці Іліодора, і виступає як гарант її повернення. Лейла розуміла, наскільки небезпечно знову вірити словам Його Величності, але іншого вибору в неї не було. Або прийняти пропозицію короля, або прийняти смерть.

Принцеса Іліодора. Дочка короля Елізара — Аврора. Ось, чию роль їй необхідно зіграти.

Лейла нічого не знала про Аврору. Справжня принцеса ніколи не покидала палац, і ніхто з простого люду не бачив, який насправді вигляд має спадкоємиця престолу. Історія її життя надійно приховувалася, і невідомо чому. Вона стала загадкою Іліодора. Ходили чутки, що принцеса насправді померла під час пологів, як і її мати, але оскільки в короля Елізара не було інших спадкоємців, йому доводилося приховувати цей факт. Хтось вважав, що принцеса Аврора хворіє на божевілля, і тому король замикає її в палаці, щоб чутки про хворобу не розповзлися замком. Існує безліч версій, чому принцеса була лише примарою з іменем і тільки Солла знала, яка з них була правдивою.

Що ж, Лейлу не хвилювали справжні причини самітництва принцеси. Їй дуже пощастило, що зовні вона була схожа на короля Елізара, а тому в її брехню охоче віритимуть. Таке ж світле волосся і золотисті очі, притаманне сольдійцям. Як же вона дякувала Соллі за те, що очима вона пішла в батька. Хто ж засумнівається в тому, що така красуня насправді не принцеса? Правильно — ніхто. Вона зможе зіграти роль принцеси. Вона зробить будь-що, аби врятувати брата від шибениці і вибороти їм обом свободу.

Згадавши про Тео, Лейла до болю стиснула кулаки, а на очах з'явились сльози. Король Е́лізар не дав можливості попрощатись з братом та все йому розповісти. Вона могла тільки сподіватися, що Тео про все здогадається.

Карета зупинилася.

— Кордон! — прокричав хтось із гвардійців. Двері карети відчинилися. Солдат у білому мундирі подав Лейлі руку, щоб тій було простіше покинути карету. Після довгого шляху дівчина зрозуміла, що все її тіло заклякло. Ступивши на землю, ноги підкосились, наче вони були налиті свинцем. Рефлекторно вона прикрила очі від палючого сонця. Потроху звикнувши до яскравого світла, Лейла озирнулася.