Випробування сердець

Частина 7

Хоч шлях був у них один, але дороги й випробування були різними. Їх було восьмеро. Вона була одна. Комусь легше, комусь важче, і так завжди. І саме зараз на плечі юних ґлейдерів впало перше випробування. Вінстона зачепили потвори і тепер він перетворюється на них. Зараз він спить, а за ним наглядають інші, поки Томас та Тереза про щось шепочуться неподалік.

Вінстон не міг спокійно спати, його буквально щось пожирало зсередини і він відчував це. Поки усі були чимось зайняті, і лишили нібито непритомного Вінстона на самоті, він глянув на свою рану. Нічого гіршого він в житті не бачив. Довкола рани шкіра ніби згнила, всередині він відчував повторних комах, що повзали й пожирали його, ніби хтось наслав якесь прокляття на нього. Це страшно і боляче, але він не має їм показувати наскільки. Він перетворюється на одного з них. Вінстон чудово знав це, але не хотів ставати потворою та зашкодити друзям. В пістолеті лишилось два-три патрони, отже у нього є шанс покінчити із цим, швидко й безболісно. В будь якому випадку це краще, ніж стати потворою, що зжере та заразить цим вірусом своїх друзів. Хлопець шкодує лише про одне, що він не встиг потоваришувати з Луною, яка йому прийшлась до вподоби. На жаль, такі реалії життя. В цьому новому, небезпечному світі або ти, або тебе. І дуже рідко все обертається в твою користь.

Вінстон поповз до пістолета, що лежав собі на камені неподалік, наче чекав саме на нього. Вхопившись за руків'я, хлопець навів його на себе і, вже приготувався стріляти, аж раптом Фрай вибиває зброю з його рук.

  - Що ти виробляєш?!! - заволав він.

  - Віддай, благаю, я маю з цим покінчити! - відповів Вінстон.

Пістолет був знятий з запобіжника тож, коли Вінстон намагався вибороти зброю, випадково зачепив спусковий гачок. Куля влучила у камінь неподалік. На стрілянину прибігли й інші, хто гуляв деінде.

  - Що відбувається? - спитав Томас.

  - Я не знаю, він хотів себе застрелити, я забрав пістолет, але.. - Фрай важко дихав.

Вінстон хотів піти спокійно і без шуму, без прощань, хоч в душі і хотів востаннє поговорити з друзями, але не в такому стані. Його ноги ледве тримали рівновагу, уся зона животу та грудей боліла, рана була глибока й велика, але крові вже давно там не було, йому лишилось не довго. Якби він хотів зараз бути десь на далекому, безпечному острові, де є усе необхідне для життя, вода, їжа та люди. Усюди добре, де немає потвор та "ПЕКЛА". Вінстон не хоче бачити їхніх сліз, а вони будуть, він це знає.