Випробування сердець

Частина 8

Від сонця ніде сховатися, вода закінчилася, а самі ґлейдери неймовірно втомилися. Вони давно нічого не їли і їх організми ослабли, тож не дивно, що вони так швидко втомилися. Сонце ще не сіло, коли вони полягали спати прямо посеред дороги. І тільки через деякий час, вони побачать свій порятунок у далеких вогниках. А може все буде якраз навпаки і, то ніякий не порятунок?

Поки інші спали на землі, Ава Пейдж якраз дізналася про втечу цінних дітей.

Жінка ходила з боку в бік, розлючена але мовчазна. Саме така поведінка жінки, лякала її підлеглих найбільше і, вона це чудово знала.

  - Як так взагалі могло статися? Хіба ти не доводив мені, що найкращий і, що ніхто краще за тебе не зробить цього? - після довгого мовчання нарешті мовила Ава.

  - Я не знаю, як так сталося, але обіцяю, я поверну їх.

  - Годі! - обірвала Дженсона жінка. - Я вже наїлась твоїх обіцянок. Я дам тобі останню можливість усе виправити, і тільки спробуй все провалити. У тебе тиждень, щоб знайти їх!

Жінка попрямувала на вихід, не бажаючи більше слухати його пустої балаканини. Вона втомилася від них, ніхто не розуміє ані її самої, ані її намірів. Більшість лікарів роблять це за гроші та безпеку, але за спиною називають її пришелепою, бо вона вбиває дітей. Деякі лікарі роблять це з задоволенням, деякі, тому що повинні. Але лише Тереза розуміла її справжні наміри, та зараз вона деінде разом з Томасом. Та Ава знає, вона обере не його, як би сильно дівчина не кохала, вона повернеться до неї, бо теж прагне знайти ліки, щоб урятувати мільйони життів. Навіть, якщо доведеться пожертвувати купкою дітлахів. Невдовзі вона все згадає, і саме вона здасть їх Аві. Принаймні, жінка дуже сподівалась на такий хід подій.

                                 ***

Луна йшла не зупиняючись, не даючи втомі взяти над собою гору. Вона відпочине вночі, а зараз, треба йти. Минаючи великі й невеликі пагорби з піску, потрохи дівчина наближалася до гір. На біль в нозі, вона вже давно не звертає уваги.

Вже до вечора, Луна добряче втомилася. В пошуках прихистку, вона не вагаючись обрала валуни, та краще б вона вирішила йти всю ніч, ніж побачила те, що там було.  На піску лежав Вінстон, в руці він затискав пістолет, а тіло було в жахливому стані. Голова прострілена наскрізь, але крові небагато, з під кофти визирала темно-фіолетова шкіра. Вона здогадується, що з ним сталося, але так не хоче в це вірити. Припіднявши край кофти, її зору постала жахлива картина. В животі величезна дірка, що колись була лише глубокими подряпинами, а всередині повзали хробаки. Його заразили, але він вбив себе ще до перетворення. Вінстон сміливіший, ніж здавався, тепер вона це бачить. Їй би хотілося поховати його як належить, але з цим точно будуть труднощі.