Випробування сердець

Частина 17

Якби хтось спитав її, які найстрашніші катування вона знає. То ще місцях тому, Луна б відповіла: «насилля», але час йде і відповідей стає більше. Наразі її відповідю буде: «Бачити, як твою найріднішу людину щоразу вбивають, і змушують тебе дивитися. І навіть, якщо ти знаєш, що все не справжнє, це не забирає твоєї болі, адже ти бачиш це постійно». Одного дня так можна й не зрозуміти, хто перед тобою стоїть, примара чи справжня людина? Луна бачила тисячі разів, як Дженсон катує й вбиває, її брата, її друзів, і кожного разу все було інакше, все було жорсткіше й кривавіше. Біль стала її частиною. Вона заволодівала нею, як страх, що підкорював її з кожною хвилиною все сильніше. Луна була до смерті налякана і думала, що це вже ніколи не скінчиться. Її тіло не слухалося, голос зірваний, а серце, воно було вкрите глибокими ранами й трималося лише на знанні того, що вони усі в безпеці, і що на її місці не Ньют, що він не відчуває усього того болю, що відчуває вона. Це знання робило її щасливою. Заради того, щоб він і далі був в безпеці, подалі від "ПЕКЛА", Луна ладна терпіти.

Цього разу, Дженсон вирішив показати їй своє шоу, використовуючи для цього Томаса. Це шоу було для неї, і тільки для неї, адже більше ніхто цього не бачив. Він бив його усім чим тільки можна, спотворював його тіло й не давав відключитися, чи померти. Томас випускав крізь зуби повітря, що загрожувало бути останнім в його легенях, але не давав йому те чого той прагнув, Томас не кричав. Але від того як хлопець мовчки страждав, було ще гірше. З її очей зриваються не контрольовані гарячі сльози, а серце стикається й обливається кров'ю, випускаючи з серцевих ран ще більше крові.

  - А тепер твоя черга. - каже Дженсон і підходить до неї.

Луна не розуміє, що відбувається, але якщо це значить, що вона помре, то нехай так і буде, вона вже давно готова. Та на її здивування відбулося дещо інше. Замість вбити, він звільнив її. Тіло було ніби з вати й не слухалося, тож вона впала. Чоловік підняв її та потягнув до Томаса.

«Що він робить?» - подумала, втомлена від усього цього божевілля, Луна.

Коли він її відпустив, дівчина опинялася долілиць на підлозі. Томас дивився на неї, таку слабку й беззахисну, і навіть не знав, що на нього чекає попереду.

  - Піднімайся! - наказав Дженсон холодним тоном.

  - Не можу.. - прошепотіла дівчина, адже на більше, як їй здавалося, вона була не здатна.