Випробування сердець

Частина 4

Розмова була довга, було багато питань. Минали години і невдовзі вже мав би бути вечір. Тож вони з групувалися, узявши побільше зброї і пішли до лабіринту.

  - Пам'ятайте, як тільки ми вийдемо, на нас вже чекатимуть, тож не довіряйте нікому! - попередила Луна вже біля входу.

Сонце почало сідати за стіни. Двадцятеро ґлейдерів бігли у невідомий їм, жорсткий світ. Очолював загін звісно ж Мінхо, так як краще за нього, цього лабіринту не знає ніхто. Вже за пів години, вони були на місці. Однак, у них на шляху стояли ґривери. Купка потвор з металевими лапами, стояли уздовж мосту. Вони вже чекають на них.

  - Що будемо робити? - спитала Луна.

  - Зіштовхнемо їх, у нас перевага у кількості! - мовив Томас.

  - Але не в силі, не забувай скільки клопоту усім нам може створити лише один ґривер, а їх там троє. - заперечив Ньют.

Томас ствердно закивав, нарешті зрозумівши, що Ньют мав рацію.

  - А що, як виманити їх? - запропонував Вінстон.

  - Як? - спитав Ньют.

  - Кинути камінь кудись подалі, і вони шукатимуть нас там, поки ми вже пройдемо тут. - відповів хлопець.

На мить настала тиша. Кожен з них обдумував успіх цього задуму. Дехто вважав, що цей план не спрацює, дехто навпаки, був впевнений, що це ідеальний план, але були й ті, хто продумав усі можливі й не можливі ходи і вирішив, що успіх може становити п'ятдесят на п'ятдесят, якщо усе зробити правильно.

  - Гаразд, спочатку знайдімо схованку, інакше вони одразу ж нас знайдуть. - мовив Ньют.

  - Так, - погодилася Луна - а потім, кинемо камінь, як і казав Вінстон.

  - Коли вони підуть в протилежний від нас бік, - продовжив Ньют - ми підемо до мосту.

  - А тоді, - продовжила за брата Луна - Чак і Тереза підуть вперед, ми прикриватимемо вас, поки ви відкриєте прохід.

  - Чудово, план вже є, шукаємо схованку. - закінчив Ньют і озирнувся.

«Ментальний зв'язок у них на диво хороший, як на близнюків, які довго не бачилися» - подумалось Томасу.

  Знайти схованку виявилося легко, неподалік від них була обманка у вигляді стіні, яку обвивав плющ. Насправді ж, під густим листям була порожнеча, що наче чекала на них. Місця було мало, тому їм довелося тіснитися. Томас стояв перший до виходу, тому саме він кидатиме камінь. Коли вже хлопець узяв до рук камінь, розміром з його долоню, в ньому одразу ж засіли сумніви. «А що, як не спрацює?». Та сумніватися не було коли, усі чекають, тому він кидає камінь як умога далі звідси, прикладаючи у кидок усю свою силу. Не дочекавшись, поки камінь приземлиться, Томас пішов до сховку. Відлуння від падіння каменюки розлетілось не менше, ніж на двадцять метрів, тож ґлейдери почули. За декілька секунд загортали ґривери, хлопці і дівчата чули як потвори бігли на звук, встромляючи у камінь свої смертельні, залізні лапи, що невдовзі когось із них вб'ють.