Випробування сердець

Частина 25. Кінець

Луна якийсь час мовчала, добирала слова. Чи варто розповідати усе? Так, напевно, так, варто. Сенс приховувати те, що вони вже бачили? Луна зітхнула і забравшись на Ньютове ліжко, сідаючи з ним плече до плеча, відкинулась на тверду стінку і відвела погляд від усіх, щоб було легше.

  - Після того, як мене привезли в Місто, я тягнула час як могла, аби дати вам більше можливостей для втечі. Ава справді сподівалася на співпрацю зі мною. - Луна всміхається. - Та коли я послала їх до біса, вони посадили мене в камеру для допитів. Нас з Дженсоном розділяв лише залізний стіл. Він допитував, погрожував, намагався в будь-який спосіб витягнути з мене інформацію про те, де ви. Вони прикували мене до стільця, який принесли згодом. Мої руки були пов'язані ременями до підлокітника, а ноги до ніжок стільця. Він лишив мене в такому положенні на ніч і пішов. - Луна глибоко вдихнула, але у вдиху було чутне тремтіння. - Я й досі пам'ятаю, що була п'ята ранку, коли він прийшов знову. Усю ніч я чула цей дратуючий тік годинника, що ніби відраховував секунди, хвилини, години до моєї смерті. Він прийшов з огидною усмішкою на вустах. - Луна замовкла, по шкірі пройшлов неприємний рій мурах, від спогаду про це. - Сказав, що: «Вчора ми не з того почали». Почав заливати щось про біль, я вже не пам'ятаю що саме. - брехня. Луна чудово пам'ятала ті слова, які він промовив, але вони не важливі, тож... - Він бив мене по обличчю, допоки уся ліва частина не набрякла, казав, що припинить, варто мені лише сказати те, чого він від мене вимагає. Все ж, коли Дженсон збагнув, що я нічого не скажу, він припинив.

Луна подивилась собі на ноги, згадуючи, переживаючи ті спогади. Чуючи у вухах свої крики. Відчуваючи шкірою той біль, що вона, здавалося, вже пройшла й забула.

  - Тоді він дістав затуплений ніж, який лише мав міліметр гостроти на самій кінцівці. Спочатку погрожував, хоч це вже давно не діяло на мене. Тоді наказав зняти з мене куртку. Крім нього, в кімнаті було ще двоє чоловіків, які і зробили це. Пам'ятаю, як він сів навпочіпки коло мене, а тоді гострий кінчик ножа в своєму зап'ястку. Та гостре воно було не довго, далі він різав типим лезом і це було найгірше. - Луна потерла свій зап'ясток, ховаючи його, ніби зараз знову хтось може почати різати його. - Далі було плече. Коли він прокрутив в руці ножем, я вперше закричала. Можливо, це надто детально?

Луна боялася підняти погляд. Боялася побачити щось, що змусить її замовкнути. Боялася побачити їхні очі.