Випробування сердець

Частина 24

Луна в останню мить вхопилася руками за край бетонного даху. Її паралізував страх. Вона тримається з усіх сил, що в неї були. М'язи рук та спини напружилися настільки, що деякі рани відкрилися. В плечах боліло. І розуміння того, що вона от-от впаде, додає їй безглуздої хоробрості кинутися на смерть самій.

- Підлети ближче! - почула вона голос Галлі.

Вони не зможуть забрати її. Луна не зможе простягнути руку, адже відпустивши бодай лівицю, вона одразу ж впаде. Літак гудів у неї під вухом, а будівля мала от-от звалитися і поховати її під своїми важезними уламками.

- Луно, тобі якось доведеться стрибнути, щоб ми змогли впіймати тебе. - його голос був м'який, але сильний, в ньому чувся страх та хвилювання, а ще тверда рішучість.

- Ні, я не зможу, киньте мене і тікайте, будівля скоро завалиться.

Її обличчям стікали солоні сльози, долоні і пальці пекли. Здавалося, ще трохи і їй відірве руки. Вона намагалася не кричати, не показувати і не піддаватися болю. Їй варто було б вже відпустити край даху і прийняти свою смерть, але чомусь вона й досі трималася за життя, змушуючи страждати не тільки саму себе, а й інших.

- Скажіть мені, що з Ньютом все добре. - попрохала Луна, але у відповідь почула надто довгу тишу.

Луна відчула, що хтось ледь торкається її плеча і озирнулася, наскільки це було можливо.

- Довірся мені. - на видиху голосно прошепотів Галлі.

Його руки оповили її за талію і потягнули на себе. Луна відпустила бетонний край даху і опинилася на краю люка. Її дихання було швидше і різке. Руки пекли й боліли так, ніби вона там висіла день, а не кілька хвилин. Долоні та пальці в деяких місцях були стерті в кров. Луна озирнулася, щоб побачити Ньюта. Її серце завмерло, коли очі знайшли нерухоме тіло її близнюка на холодній підлозі. З усіх сил, що в неї лишилися, вона підвелася і підійшла. Її хода була косою та слабкою, ніби вона от-от впаде і знепритомніє.

- Що з ним? - її голос тремтить, від страху почути щось жахливе.

- Луно, - хрипло промовив Томас, сидячи на колінах коло Ньюта. - я не відчуваю його пульсу...

«Ні...»

Луна опустилася на коліна поруч з братом. Сльози з невідомою їй, до цього часу, силою почали котитися її обличчям. Руки тремтіли, вона уся тремтіла. Луна схилилася над Ньютом і взяла його холодне обличчя в свої закривавлені долоні. Його очі заплющені, нерухомі. Вона притулилася чолом до його грудей. Її тіло здригалося в риданнях і муках, що Луна відчувала. Її серце повільно й болісно розрізали на шмаття, викидаючи його криваві частини в усібіч, лишаючи їх висихати та гнити. Стільки зусиль, що Луна приклала до того, щоб Ньют був в безпеці та живий, зараз розвіялися на гарячому вітрі цього палаючого міста.