Отрута

1

    – Мій сильний і безстрашний воїне! Мій небесний захиснику! – солодко і водночас хижо промовляла вона. І примудрялась тарабанити своїми тендітними кулачками так, наче це були відбійні молотки. – Відчиняй нарешті! Ти все одно нікуди не дінешся! Я тебе знайду, де б ти не був! Станеш моїм! І хіба що пекло врятує тебе від мене!

    І зараз хотілось опинитись саме там. Чи я уже був у пеклі? Бо ця голодна фурія зовсім не давала жити. Невеличка на зріст дівчина, ніжне, аж лялькове личко, уся худенька, мов билинка. Але водночас із харизмою голодної потусторонньої істоти. Навіть не починаючи спілкування із нею, всі відразу відчували, що краще триматись подалі.

    І цим породженням зла була Аріала – голова другого по силі клану, після нашого. З її характером вона швидко добилась найвищого рангу, бо чудово огранізовувала людей, адже усі боялись суперечити їй, була чудовим стратегом, а також завжди захищала своїх до останнього. Чи то у грі, чи в реалі.

    Напевно усе відбувалось так, бо для більшості з нас це була уже не гра. Це був особливий спосіб життя. Можливість проявити себе, як не завжди зможеш у нашій нестерпній буденності. Ці маски надавали сил. І тому це було важливо, в тому числі й мені.

    В житті я був звичайним, навіть тихим хлопцем, який звик постійно слухатись старших, боявся проявити ініціативу, щоб інші бува чого не подумали, намагався злитись з оточенням. І тільки потрапивши в цей ігровий світ, де тебе ніхто не знає, всі мої стримування втратили сенс. Коли я для себе ставав ангелом (а тепер уже і архангелом) в мені росли сила, впевненість, вирував запал до нових звершень. Й саме завдяки тому я зайнявся спортом, записувався на безліч курсів, пізнаючи методики керування людьми, зацікавився бойовими мистецтвами і вивчав різні види зброї. А згодом ще й вирішив проводити тематичні вечірки для усіх таких же, як сам.

    Я відчував себе на вершині світу і тому логічно, що з появою цієї вампірки відразу виник страх втратити усі ті лаври, адже вона з легкістю позбулась попереднього керівника нашого клану і відчувши “смак крові” взялась за мене. Чого вона тільки не витворяла: портила мої гулянки, заявлялась до мого інституту, вже не кажу про провокації у грі.

    І я злився, хамив у відповідь. Та в один прекрасний вечір, на черговому зборі, знайомі натякнули мені, що я просто не знаю як вести себе з жінкою. Що кожна особа “слабкої статі”, якою б сильною вона не була, все одно хоче гарного ставлення і ніжних слів. З тих пір усе змінилось, ми наче підписали пакт про ненапад. Почались всі оці “сонечка”, ”зайчики”, а у відповідь від неї “мій принц” та ”мій воїне”. Але пройшов час і згодом їй уже й цього було мало, вона стала перетягувати моїх людей до себе, під виглядом, що нічого особливого не відбувається. “Ми будемо лиш сильнішими” обіцяла.  Але під її керівництвом.